Глава 2

Через десять хвилин я вже залишив відділок, мені одразу повернули байк, який зберігався на штрафній стоянці й навіть не запросили за це токени. Напевно, передача квартири, активувала програму «все враховано».

По дорозі додому, ще раз перевірив статус сестри, офлайн. Комунікатор, який я купив Вероніці, скоріш за все в неї забрали, а це означає, що й ево шолом сестри, має бути з обмеженням у доступі до реала. Подібні шоломи застосовуються в трудових таборах, вони спеціально прошиті так, що СБА мають до них доступ і можуть відстежувати всі дії гравців.

Тож, якщо ШІ вирішить, що хтось із них через НПС, ігрову пошту або звичайних гравців, намагався передати інформацію до реала, то одразу накладе такі штрафи, що тільки й залишиться, як лізти в петлю.

Звісно, на учнів школи, штрафи, ніхто накладати не стане, але з адміністрації станеться, розірвати контракт із формулюванням «за порушення встановлених правил закладу», а в таких випадках, ніхто гроші тобі не поверне. Тож Вероніка не буде шукати зустрічі зі мною та якби й могла, вона все одно не пам’ятає мого нікнейму. На території фавел Гра недоступна, а тому, сестрі були не цікаві розповіді про Акрополіс, вона просто не розуміла мене.

До квартири заходив із якимось незвичним відчуттям, ніби все ще мій дім, але після того, як я її заклав у друге, вона втратила магію чоловічої барлоги. Мені дуже пощастило, що для оплати навчання сестри, я заклав квартиру саме Глобал банку. Із секретністю в нього на висоті та і своє він нікому не віддасть, то ж пани детективи марно витратили токени на погашення мого штрафу.

 Звісно, через чотири дні, правда спливе, але гроші банку ніхто не поверне, як і квартиру. Втім, на мене теж нічого гарного не чекає, до наявного боргу додасться штраф за шахрайство, а це означає, що трудові табори стануть моїм домом до кінця життя. Причому короткого, адже після такої зухвалості мене точно відправлять до «метамфетамінки» — табору, де за допомогою спецпрепаратів люди працюють по двадцять годин на добу. При цьому, добровільно викладаються на всі сто, адже препарати, становляться сенсом їх життя.

Мене аж перекосила від такої перспективи, але часу на жаління себе коханого, немає, за той час, що вдалось вигадати, мені будь-що необхідно знайти сестру. Я натягнув ево шолом на голову. Сподіваюсь, за неповний місяць, я не встигну стати закінченим наркоманом, а потім… Оновлення, ініційоване джином, не залишить каменя на камені від старого світу.

ххх

Прискорена райдуга перед очима й замість очікуваного напису апартаменти, полігон та відліку часу, перед очима почали проявлятись вулиці Акрополісу. Але чому? Хоч у відділку я і провів багато часу, дрони перестарались із паралізатором. Втім, за моїми підрахунками чекати на доступ я повинен був мінімум ще годин 10 і до Гри зайшов тільки для того, аби заробити токенів.

Режим «жертва» випадав не так вже й часто, але якщо вірити прислів’ю, що «життя подібно до зебри — смуга біла, смуга чорна», мені сьогодні обов’язково мало пощастити, а може, це і є те саме везіння?

На місто опустився вечір і широкий проспект майорів від тисяч неонових вивісок, що немов гірлянди, прикрашали хмарочоси та наперебій пропонували купити різноманітні товари, починаючи від модних кросівок із терморегуляторами, до нової моделі важкого костюма піхоти прориву, класу «пекельний яструб», озброєного плечовими плазмометами підвищеної потужності та ракетами, начиненими сумішами напалму, терміту та антиматерії. У рекламі зазначалось, що за їх допомогою можна знищити, навіть Annihilator. От тільки в протистоянні із джинами, вони не коштували нічого. Єдиною ефективною річчю проти них був мій старенький револьвер, отриманий завдяки шолому створеному Булі. Милий, кумедний песик, на перевірку виявився кібернетичним розумом, на мільйони років старшим за саме людство. Сподіваюсь йому вдалось втекти.

Те, що бій ми програли, було й так зрозуміло, відлік про початок оновлення нікуди не зник, як і сама Гра. Хоча, перші хвилини після віртуальної смерті я ще сподівався побачити на форумі гнівні коментарі про збій у системі та повний локдаун. Й, оскільки цього не сталось, виходить, у Булі не вийшло дістати другого брата, як і в мене, запустити вірус. Постріл у потилицю, зупинив мене за крок від успішного виконання місії.

— Аліса, — зло скреготнув зубами, пригадав я дівчину, з якою, як мені здавалось, нас звела сама доля. Це вона стояла за моєю спиною та здійснила той постріл. Бісове дівчисько, тепер через неї я можу втратити сестру.

Зупинився та спробував заспокоїтись. Спочатку треба перевірити свій статус. Багряний, я зрадницькі почав озиратись навкруги в пошуках мисливців чи поліції, але одразу взяв себе в руки. Так я тільки швидше приверну до себе увагу.

Трибунат — головний адміністративний район Акрополісу, над головами мешканців якого, нависає Тетраедр. Центр бюрократії й місце зосередження політиків та чиновників, різного рівня пошибу, так би мовити, урядовий квартал. І для мене, зараз, це найбезпечніше місце у всьому Акрополісі, оскільки всі сили поліції та СБА зосередженні по його периметру й направлені на те, аби не пустити таких, як я в середину, а ось тут, ніхто їм не дасть влаштовувати облави та сіяти паніку, тож остерігатись я повинен, лише випадкових зустрічей. Проте мені все одно потрібна зброя, точніше мій рюкзак. Якщо не рахувати костюм, то тепер, я справжній голодранець. Нуль токенів на рахунку, але в рюкзаку, ще залишилась пара бластерів та плазмометів, які зі скреготом на зубах, можна було б продати.

Готуючись до місії, я знайшов, лише декілька припущень та чуток про те, що в Тетраедрі неможливо відродитись і ось тепер, перевірив їх на власному досвіді. Сподіваюсь, чутки й надалі мене не підведуть і мої речі з’являться десь неподалік, а не в схожому на серверну залі, де я отримав заряд плазми в потилицю.

Активував комунікатор, аби перевірити, чи не з’явилась десь мітка. Поки що ні, але й часу пройшло не так уже багато. За все тими ж чутками в мене буде декілька хвилин, перш ніж на місці мітки з’явиться бокс із речами, тож якщо я не хочу втратити все, доведеться бігти дуже швидко. Добре, хоч мій екзо костюм, на відміну від того ж легкого костюма піхоти прориву, вважався за одежу, а тому, загубити його я не міг.