50. Рита

Я була впевнена, що зі своїм настроєм не зможу заснути, але, здається, фруктове желе і кілька тортиків, які ми готували, зробили свою справу — я дійшла до кімнати така втомлена, що в мене не було ні сил, ні бажання думати про свої проблеми. Якби можна було просто лягти в тому, в чому я була, і заснути — я б так і зробила.

І якщо я думала, що сьогодні прокинуся без настрою, то теж дуже сильно помилилася. Я проспала. І, що найприємніше, проспала не тільки я.

Наші збори нагадували сцену з новорічного фільму, де сім’я збирається на літак і забуває дитину: ми бігали, кричали, метушилися, навіть була черга, щоб помити волосся, а чоловіки дивилися на нас, як на навіжених. Але в нас була чітка місія, встигнути в салон.

Єгор завіз нас усіх, і вже там ми трохи видихнули, нарешті випили кави. Власне, кавою і поснідали… здається, нею ж і пообідаємо.

Алевтина Сергіївна виглядала як справжня рокова красуня — легка, елегантна зачіска, ніби нічого зайвого, але їй настільки пасувало, що очей не відірвати. У Лілі коротке волосся — його просто красиво вклали, і виглядало це дуже стильно.

А коли я подивилася на себе, то взагалі була шокована. Мені настільки сподобалося, що я на секунду не впізнала себе. Мені всього двічі в житті робили макіяж і зачіску — на випускні, але тоді це було якось по-дівочому. А зараз на мене дивилася інша я — більш доросла, впевнена і навіть трохи спокуслива. Волосся зібране на потилиці, а невелика частина спадала локонами на один бік і це виглядало неймовірно красиво.

Єгор уже встиг замучитися нас чекати, але коли ми вийшли, він лише ковзнув поглядом по всіх образах, а потім зупинився на своїй дружині і дивився так ніжно, що це було… дуже щемливо і красиво.

І на мить я згадала свою ситуацію, і стало трохи сумно, але швидко відігнала ці думки, бо сьогодні не той день, щоб дозволяти собі псувати настрій.

Нам ще потрібно було переодягнутися і їхати далі: Рома вже завозив усі десерти в кафе, а ми мали викликати таксі і поїхати всі разом, щоб всі могли хоч трохи розслабитися перед святом.

Ми були впевнені, що швиденько одягнемося і поїдемо, але коли це щось у нас проходило без сюрпризів? У Лілі пішла стрілка вже на других панчохах, і вона нервово бігала по будинку, шукаючи хоча б якісь капронки, поки ми вже майже були готові відправляти когось у магазин, але через хвилин десять вона все ж таки їх знайшла, і це було маленьке свято.

Роми десь не було, і я чомусь була цьому безмежно рада, тому сукню мені застібала Ліля. Коли ми нарешті зібралися, кожна взяла з собою туфлі, бо на вулиці був мінус, і героїзм у вигляді босих ніг у святкових туфельках нас не приваблював. Ми ще раз перевірили, чи закритий будинок, а Єгор молодший уже настільки втомився нас чекати, що, здається, в той момент остаточно вирішив ніколи не одружуватися, дивлячись на нас трьох ненормалтних.

Але ми таки виїхали.

Алевтина Сергіївна в машині вже більше мовчала, і дорогою всі трохи заспокоїлися. В кафе я раніше не була, Ліля швидко затягнула мене в гардеробну, ми привели себе до ладу, переодягнулися, і саме в цей момент зайшов Рома. Він на секунду затримався, поглянув на мене, а я відвела очі, бо взагалі не хотіла дивитися на нього.

— Тобі дуже пасує, — сказав він.

Поруч була його мама і Ліля, тому я навіть не стала задумуватися, для кого це більше було сказано.

— Дякую, — коротко відповіла я.

Він підставив лікоть, я вхопилася за нього, і ми разом пішли до зали.

Частина гостей уже зібралася, і все закрутилося так швидко, що я за короткий час познайомилася з десятками людей, а запам’ятала всього кількох. Алевтина Сергіївна радо приймала гостей, а мене кожен намагався щось розпитати, але Рома вперто і дуже обережно тримав мої кордони.

І саме коли я вже почала трохи звикати до всього цього, двері зали знову відчинилися.

Ну, звісно, куди ж без Міли? — подумки скривилася я.

Я й сама не розуміла, чому так на неї реагую. Здавалося, вона ні в чому не винна, але всередині все буквально кричало, і стриматися було складно.

— Алевтино Сергіївно, вибачте, будь ласка, що запізнилися, — Міла швидко підійшла до неї й обійняла, ніби рідну маму.

За нею стояв Влад і їхні діти — Богдан із Соломією. Усі нарядні, з невеликими букетами квітів. Влад тримав коробку, а в Міли в руках був гарний букет, який вона одразу простягнула і почала вітати.

У цей момент я свідомо не дивилася на Рому, щоб зайвий раз не бачити, як він дивитися на неї. Якщо раніше я намагалася якось відволікти, щоб він не засмучувався, то сьогодні вирішила, що не буду ще більше засмучуватись сама.