47. Рома

Та вона з мене знущалась.

Я просто зайшов у кімнату… і завмер.
Рита стояла, нахилившись біля ліжка, намагаючись щось дістати. І, здається, навіть не помічала, як саме виглядає зі сторони.

А виглядала вона…

Я різко відвів погляд, але було вже пізно. Картинка в голові відбилася занадто чітко.

— Вибач, — якось невиразно ляпнув я і вилетів, ніби ошпарений.

Чи це я раніше був такий сліпий, чи воно завжди було в мене під носом, а я просто не хотів на це зважати.

Рита була привабливою. Вона була мега привабливою.

Я тільки зараз почав це настільки помічати, коли в мене почав їхати дах.

Сподіваюся, вона хоча б сьогодні буде максимально одягнена. Адже я не дарма вимикав котел і змусив мерзнути всіх присутніх.

Я пішов у вітальню, почав бездумно перемикати канали. Дочекався максимально пізнього часу, щоб піти спати, хоча мені максимально туди йти не хотілося.

І вгадайте, що я побачив?

— А ти не можеш одягнути теплішу піжаму? — запитав я з надією, що вона все ж передумає і змінить ці бісові шорти на щось більш закрите.

— Я її попрала, і вона ще не висохла. Тому будемо грітися разом під двома ковдрами. А якщо цього буде мало — обіймеш мене, адже хворіти в мої плани не входить. Потерпиш уже якось одну ніч мою персону, — сказала вона на одному видиху.

Я завмер.

Обіймеш мене.

Чудово. Просто ідеально.

Я ж буквально сам щойно хотів, щоб між нами було менше всього цього. Менше думок. Менше її поруч.

А тепер що?

Тепер я лежатиму під ковдрою з дівчиною, від якої весь час намагаюся триматися подалі, і робитиму вигляд, що це взагалі нормально.

Геній.

Просто геній. Псих недороблений.

Я ще кілька секунд просто стояв, дивлячись кудись повз неї.

— Я… ще трохи попрацюю, а ти лягай.— кинув я, навіть не дивлячись у її бік.

Ідея здалася геніальною.

Робота. Ноутбук. Дистанція. Все, що зараз потрібно.

Я швидко обійшов ліжко, сів у крісло біля столу і відкрив ноутбук. Екран засвітився, але я кілька секунд просто дивився на нього, не розуміючи, що саме роблю.

Головне — не дивитися в її бік.

Я провів рукою по обличчю і змусив себе відкрити перший-ліпший файл.

А потім настільки заглибився в роботу, що сам не помітив, як пройшло кілька годин. Спочатку перевірив одне, потім друге, щось підправив… і якось воно затягнуло.

Я перевів погляд на ліжко. Рита вже спала. Спокійно, закутавшись у ковдру, мало не з головою.

Я відкинувся на спинку стільця і повільно розім’яв шию, відчуваючи, як вона затерпла.

— Все… досить на сьогодні… — тихо пробурмотів сам до себе.

— Ти ще не спиш?..

Я здригнувся і повернув голову.

Рита вже сиділа на ліжку, сонна, з трохи розпатланим волоссям.

— Працюю, — відповів я спокійніше.

— Дивний ти…

Я ледь усміхнувся.

— Не те слово.

Вона повільно встала з ліжка і підійшла ближче.

— Давай я хоча б шию тобі розімну, — тихо запропонувала вона, вже простягаючи руку.

Я різко випрямився.

— Не треба, — відповів швидше, ніж хотів.

Вона зупинилася.

— Я просто хотіла допомогти…

Я відвів погляд.

— Не чіпай мене, — сказав уже тихіше.

Між нами зависла тиша, і я відчував, як вона стоїть поруч, не рухаючись. І сам себе ненавидів за ці слова.