37. Рита

Я вже встигла поговорити з татом і заспокоїти його. Потім почала розкладати речі на вільну поличку, адже  у валізі було незручно щось шукати, та й залишатися тут доведеться не один день.

Телефонувати Ромі не було сенсу — його телефон я бачила в коридорі і коли вже майже закінчила, вони повернулися.

— Доброго ранку! — привіталася Міла і зайшла до кімнати.
— Привіт, — намагалася відповісти привітно.
— Ти ще не снідала?
— Ще ні, вас чекала, — пояснила я. — Як прогулялися?
— Добре, позгадували минуле, — швидко відповіла вона. — Шкода, що тебе не було. Рома переживав і хотів, щоб ти виспалася.

Я усміхнулася у відповідь і подумала, чи погодилася б, якби мені запропонували піти з ними.

Раптом у кімнату зайшов Рома і ніжно поцілував мене.

— Доброго ранку, красуне, — промовив він і обійняв.

— Ви тут воркуйте, а я в душ, — сказала Міла і залишила нас, а хлопець одразу відпустив мене.

— Я, мабуть, не звикну до того, що ти так раптово підходиш і цілуєш, — сказала я.
— Ну, взагалі-то, мета нашого спільного приїзду сюди саме така, — спокійно відповів він.
— Щоб ти мене цілував? — посміхнулася я.
— А в тебе є ще варіанти?

Я злегка знизала плечима.

— Та я вже зрозуміла, що цілувати все «що рухається» тобі нічого не варте.

— Образилася все-таки, — сказав Рома.

Він узяв мене за руку, повів до ліжка, посадив і сів поруч.

Я вже приготувалася слухати чергову “лекцію”, бо іноді його слова інакше й не назвеш.

— Рито, ми з тобою дорослі люди, — спокійно почав він. — Можливо, я сказав не те і не так. Але я хочу, щоб ти зрозуміла одне: я тебе поважаю.

Я мовчала.

— Мені не складно було б переспати з тобою, — тихіше додав він. — Але я не хочу тобі цим ускладнювати життя.

Він на мить замовк, ніби підбирав слова.

— Якщо я тебе зачепив — вибач. Але це точно не тому, що з тобою щось не так.

Я підняла на нього погляд.

— Просто я не збираюся переступати межу, — сказав він уже твердіше. — Особливо з тобою.

— Як добре, що ти все продумав, — посміхнулася я. — Мені навіть думати не доведеться.

А подумки додала: а ти не думав, що я, можливо, сама хотіла вирішити, де ця межа?

І злитися чомусь не виходило.
Після його слів я я вкотре ловила себе на думці, який він… чудовий. І все ж десь глибоко всередині не відпускало відчуття, що з Ромою все набагато складніше, ніж він намагається показати.