35. Рита

В мене навіть сльози пробилися в цей момент, коли я йому це сказала.

— Це важко пояснити… — він сів, нахилився вперед, впершись ліктями в коліна, і провів руками по потилиці, ніби намагаючись зібрати думки.
— Я не хочу, щоб вони хвилювалися за мене, тому привіз тебе. Тут жити я не буду, а коли знову поїду від них — так буде краще.

— Мені здається, що це не все.

— Тобі здається, фантазерко, — промовив з сумною посмішкою. — Ти спати коли збираєшся?

— До речі про це… — ніяково почала я. — Ми раніше це не обговорювали. А можливий варіант, щоб спати окремо?

Він так на мене подивився, що я одразу зрозуміла, що сказала дурницю.

— Ти моя якби дівчина! І як це буде виглядати, якщо я піду спати кудись в інше місце?

— Максимально дивно, — погодилася я.

— Ну от, — він піднявся і став поруч. — А взагалі з геями спати безпечно.

Я спочатку подумала, що мені здалося, але коли побачила його самовдоволену пику, зрозуміла, що він дійсно це сказав.

— Не смішно, — фиркнула я.

— Та не хвилюйся ти. Я вже достатньо дорослий хлопчик, щоб не кидатися на все, що рухається.

От козел. Як можна образити так двічі підряд?

— Тебе сьогодні хтось вкусив? Де подівся той Рома, який бісить своєю ідеальністю? Бо натяк, що я в узагальненні “все, що рухається”, дуже образливий.

— Рито, ідеальних людей…

— Не буває, — перебила його я. — Я вже вивчила.

— Ванну кімнату я тобі показував, рушник у шафі знайдеш, а я пішов.

— Куди? — не витримала я.

— Ми з Мілою трохи посидимо.

— З Мілою. Посидите. Вночі.

— Саме так.

Я вирішила не висловлювати свою думку, але, бляха, в моїй голові це геть не вкладалося.

— Ти потім від неї не забудь зобразити таке ж щасливе обличчя, як у тебе зараз. Ти ж типу до коханої повернешся.

— Слухаюсь, моя кохана, — і пішов.

Скільки б я не обурювалася чи намагалася зрозуміти, та все ж вирішила, що я надто втомлена сьогодні, щоб думати ще й про це. Тому швиденько почистила зуби, переодяглася і лягла спати.

Коли вранці на всю кімнату затарабанив будильник, я не одразу зрозуміла, що не вдома. Роми поряд не було, і я навіть не знала, чи він взагалі був, хоча подушка була трохи зім’ята.

Зробивши ранкові процедури і привівши себе до ладу, я пішла на кухню, де чулися голоси, але свого «хлопця» я там не побачила.

— Доброго ранку. А де всі? — привіталася і запитала.

— Бабуся пішла на базар, — пояснив Єгор молодший.

— А Міла з Ромою пішли чи бігати, чи гуляти, — додала Ліля. — Каву будеш?

— Та я, напевно, Рому дочекаюся. А вам смачного, — сказала я і пішла назад у кімнату.

Міла… знову Міла.

Всі так спокійно про них говорять, і я не розумію, чому мене це все так бісить.