30. Рита

Вона на секунду завмерла, а потім обережно взяла пакунок і провела рукою по скатертині.
— Ой… — тихо видихнула вона. — Яка ти уважна, — і потім так ніжно поглянула на мене.

— Дякую тобі, дитино.

— А Ліля з Єгором де? — запитав Рома, підійшовши до нас.

— Вони в лікарню поїхали, — сказав хлопчик.

— Я чогось не знаю? — стурбовано запитав у своєї мами.

— Ні, це плановий огляд.

Ми ще трохи побули всі разом, і вона взялася щось готувати. В мене хоч з кухнею не дуже, та допомогу я все ж запропонувала, але мені наказали відпочивати з дороги і відправили в кімнату Роми.

Як тільки-но увійшла, то побачила багато фото в рамках і підійшла до них. Мабуть, Алевтина Сергіївна старанно їх тут розставила. Їх було багато: фото родини ще з батьком, мабуть, він з братом, вони втрьох з дівчиною зі світлим волоссям і кілька фото Роми з цією дівчиною, мабуть, це і була та Міла. Вони на всіх фото були такими щасливими, але мене найбільше зацікавили два зображення: де вони з гітарами і з весілля, і чомусь мені здається, якби та, кого він кохав, була саме Міла — його в той день там не було б.

— Щось цікаве знайшла? — запитав хлопець, увійшовши з валізами.

— Роздивляюсь, — відповіла я. — Ти вмієш грати на гітарі?

— Щось трохи вмію, — скромно відповів він і, гадаю, конкретно применшив свої вміння.

— Дуже красивий будинок, — вирішила щось сказати я.

— Дякую, — якось сумно відповів він. — Чесно кажучи, я його ледь впізнаю.

— Це як? — різко повернулася до нього.

— За цей час, поки мене не було, зробили другий поверх, ремонт, змінили значну частину меблів, тому… — якось сумно промовив. — Відчуття доволі дивні.

— Я… цей… хотіла вибачитися, — не знала вже, як до нього правильно звернутися, щоб все прояснити і закрити цю тему навіть без всяких пояснень. — Там, на вулиці, я лише… — раптом двері різко відчинилися, і зайшов хлопчик.

— Можна до вас? — в Роми на очах розцвіла усмішка, і він лише кивнув.

— Я вже Соломії написав, що ви приїхали, — радісно сказав.

— Отже, незабаром до нас ще гості завітають, — підсумував він. — Здається, ви не знайомі. Рито, це мій племінник Єгор, а це Рита — моя… — він зам’явся.

— Це твоя дівчина, я зрозумів. Немаленький вже. — ми всі посміхнулися.

Як себе поводити з дітьми, я не знала, хоча й на дитину він схожим не був. Але все ж вирішила зайвий раз не зачіпати.

— Ти привіз? — запитав Єгор молодший, з очима, повними очікування.

— То ти мене чекав чи на свою гру? — Рома захопив його голову, притулив до ребер і почав терти, той сміявся, просив відпустити, вони почали дуріти, і я вирішила їх залишити.

Коли їхала сюди, то думала, що буду лише захищатися від нападів, хоча не виключаю, що це мене ще чекає, а зараз відчувала себе зовсім зайвою, та ще й Рома мене чи то ігнорує, чи то уникає. Тому, не придумавши нічого кращого, я пішла до Алевтини Сергіївни.

— Можна до вас? — вона так метушилася на кухні, на пательні вже щось смажилося, а жінка просто сяяла від щастя.

— Не втомилася з дороги?

— Я постійно спала, — зізналася їй, і вона посміхнулася.

— Сон — це добре.

— Давайте все ж допоможу хоч щось, — попросила знову я.