28. Рома

Я не впізнавав свого міста.
Воно змінилося, як і я сам, і ніби берегло купу таємниць і у цьому ми були схожі.
Я залишив його хлопцем із розбитим серцем, а повернувся чоловіком, який звик жити з цими почуттями.

Свідомо обрав найдовший шлях до своєї вулиці, щоб роздивитися все, налаштуватися і не будити Риту, яка так кумедно спала, що в голові одразу спливали меми про те, як люди засинають у найнесподіваніших позах. А тут картина була поруч і не могла не викликати посмішку.

Мені подобалася її щирість, відсутність награності. Вона ніколи не намагалася вдавати когось кращого, ніж є, а гострий язик лише підкреслював це. Іноді я навіть ловив себе на думці, що почав звикати до неї. І розумів, що вона не давала мені занурюватися в себе.

Та кружляти містом я не планував, тож зупинився біля магазину квітів і Рита прокинулася.

— Вже на місці? — запитала вона, намагаючись зрозуміти, де ми.
— Майже.
— Вибач, я знову заснула, — почала виправдовуватися. — Ти міг би ще підказати, як краще себе поводити…
— Будь собою і вдавай, що я тобі подобаюсь, а решту будемо імпровізувати.

Чомусь зараз я не хвилювався: її емоційність мені здавалася влучною і сама по собі робила її особливою. З рештою ми впораємося, адже свічку тримати ніхто не буде.

— Я піду куплю квіти, — сказав я, беручи телефон. Але ще запитав: — А ти, до речі, які квіти любиш?

І помітив, як вона розгубилася.
— Всі… — швидко відповіла.
— Рито, мені треба знати, щоб не було як із кавою, — пояснив я. — Теоретично вже не раз мав би дарувати тобі квіти.
— Мені справді багато подобається.
— Зрозумів, — промовив я, відчуваючи, що в такі моменти вона невпевнена в собі, а її «напади» — лише захисна реакція. — Виходь.

Вона трохи скривилася, але послухала і вискочила з автівки. Куртка на розпашку, а на вулиці така холоднеча.

— Може б ти трохи закуталася?
— Чого ти вічно хочеш мене закутати? — буркнула вона. — Таке враження, що говориш ти, а чую маму з татом.
— То можливо ми маємо рацію? — усміхнувся я. Вона демонстративно послухалася, але очима хотіла мені куртку на голову натягнути.

У магазині очі миттєво розбіглися, вивчаючи асортимент. Я одразу знайшов білі хризантеми для мами, для Лілі попросив скласти букет із різних ароматних квітів, а потім взявся за Риту.

— Ну і?.. — звернувся я до неї.
— «Ну і» що? — здивовано перепитала вона.
— Які тобі купити?
— Дивно буде, якщо я приїду з власними квітами, — хитро відповіла вона. — Краще допоможи мені обрати твоїй мамі.
— Ми ж ідемо разом і подаруємо їх разом, — зауважив я. Вона трохи покрутила носом і зрештою погодилася.

Незабаром я розрахувався, взяв квіти, і ми вийшли. Рита так і не зізналася, що любить, але я встиг помітити, як вона дивилася на троянди — поки що взяв це на замітку.

— Ми вже зовсім близько? — запитала вона з очима повними страху.
— Так, через кілька хвилин будемо на місці. І не хвилюйся так — я з простої сім’ї, тут усе максимально просто.
— Це тобі просто, —  огризнулася і почала метушитися Рита, дістала дзеркальце, почала поправляти пальцями волосся і одяг.

Коли ми зупинилися біля паркану, взяли квіти та деякі речі з авто, вона вирішила ошелешити мене.

— Вибач, але мені потрібно знати це просто зараз. — нервово почала вона. — Скажи чесно: ти гей?