23 Рома

Рано-вранці я прокинувся і мене одразу вразив запах сніданку. Зрозумів, що це, мабуть, сирники. Раніше вона мені казала, що з кухнею в неї стосунки не дуже, але коли я прийшов і побачив усе на власні очі… не думав, що настільки все погано.

— Я щось роблю не так, — зізналася вона, і я одразу побачив на її обличчі розчарування і сором.

Я підійшов до плити і подивився на її «шедеври».

— Давай я дороблю, — спокійно сказав я. — Потрібно трохи більше борошна, і перед смаженням обкотати їх теж у борошні.

Спокійно пояснював, не мов маленькій дитині, а дівчина уважно слухала і кивала. І вже через кілька хвилин сирники лежали на тарілці гарячі та рум’яні, а Рита стояла поруч, і її очі світлилися від задоволення.

Мені подобалося, як вона метушиться по квартирі. Її дитяча безпосередність зачіпала мене, і з нею було весело. Я вже звик до того, що вона навколо мене постійно задає купу питань або суне свого маленького носика в мої справи, хоча про своє особисте я не горів бажанням розповідати взагалі.

Зранку в нас розмови не вийшло: мені зателефонували по роботі, і я між перервами, коли жував, то розмовляв по телефону.

Після цього ми з Ритою поїхали до неї додому. Потрібно було підрізати залишки шпалер і розставити все на місця в кімнаті, адже сьогодні вона вже мала зібратися в дорогу.

— В тебе так рівненько все виходить, — промовила Рита, коли я намагався зосередитись і не накосячити.

— Рито, не заважай мені зараз і не говори під руку, — попросив я.

І вона, як на диво, мене послухала. Уперше за цей час я нічого від неї не почув, і це було дивно.

— Гадаю, тут головне — спокій, — відповів я.

— Ну так, — підтвердила вона, — я таким не володію.

Я посміхнувся, адже це була чиста правда.

Поки я працював зверху, вона вже встигла витерти підлогу, підготувати кімнату, щоб усе розставити. Потім, покликавши батька, ми поставили це кляте ліжко на місце, адже в дверях воно виглядало максимально дивно.

— Воно трохи правіше стояло, — бурчала Рита, коли її батько вийшов із кімнати.

— Я вже підсунув трохи правіше, — стримано відповів я.

— Ні, це занадто мало.

У мене, здається, починало закінчуватися терпіння. Вона там мало не по міліметрах усе вимірювала, бо хотіла, щоб стояло точно так, як було раніше. Хоча, якщо чесно, воно особливо й не змінилося, але їй усе щось не подобалося.

— Рита, ти зараз його застелиш, розставиш усе, як було, і воно виглядатиме так само, як раніше, — пояснив я спокійніше. — Просто зараз голий матрац, і тобі здається, що він не на своєму місці.

— Може, ти й правий…

Вона почала застеляти ліжко, але раптом пролунав дзвінок у двері. Рита, не закінчивши, кинула все й пішла відчиняти, а я просто залишився стояти в проході, не зовсім розуміючи, що робити далі.

— Дідько, я зовсім про них забула! — вигукнула Рита і швидко відкрила двері.

На порозі стояли Оксана з Антоном.

— Рито, ну ти ж обіцяла!

— Пробач, геть вилетіло з голови, — швидко відповіла вона і кинулася до шафи.

Витягнула звідти ліки, які кілька днів тому забрала з аптеки при мені. 

— Там у вас у дворі така класна тачка з’явилася, — почав Антон, заходячи всередину. — Уже якийсь мажор заселився?

— Це Романа, мабуть… — кинула Рита. — Якщо ти про Maybach.

— Нічого собі… ти що, кредит узяв? — Антон перевів погляд на мене, помітивши в дверях.

— Так, ще й на ім’я Рити, — серйозно відповів я.

В Оксани одразу округлилися очі. Схоже, вона жарту не зрозуміла.

— Ти що, серйозно дозволила йому взяти кредит на своє ім’я?! — Рита так глянула на мене, ніби вже збиралася вбити, і добряче штурхнула ліктем у ребра.

— Ви що, жартів не розумієте? Які кредити? — сердито сказала дівчина.