19 РОЗДІЛ

Його закритість мене все більше і більше приваблювала. Мені дуже хотілося дізнатися його, зрозуміти, розібратися. Адже не буває просто так — у всього є своя причина. І в нього точно є якесь минуле, яке він так старанно і уважно приховує. Я це відчуваю.

«Одружуватися він, бачте, не збирався.» Ну добре… Будемо по- тихеньку розпитувати.

— Насправді, я трохи не те хотіла спитати… — почала я і на мить зам’ялася. — Ти ніколи не згадував про своїх колишніх… чи взагалі про якісь стосунки?

Я не договорила і завмерла в очікуванні його відповіді.

— Не пощастило на особистому фронті. — От і як його розговорити?

— Романе, мені здається, у твоєму минулому точно є якась така історія, після якої або хочеться дістати білу хустинку і плакати, або кувалду — і трощити все навколо за розбиті дівочі серця.

Він посміхнувся і це вийшло якось вимучено. Хоча це було й не дивно. Він цілий день допомагав мені зі шпалерами і точно втомився.

— Так, у мене були дівчата, — спокійно сказав він. — Але я нічого до них не відчував. Взагалі.
— А зараз? — Він на мить замовк.
— Мені подобалася одна дівчина. Але так сталося, що ми не могли бути разом.

Блін. І що тепер на це сказати?

— А чому не могли? — запитала після короткої паузи.

— Просто так сталося. — Я тихо фиркнула.

— Ромо, ну не буває «просто так». У всього є причина. Давай, розказуй. Мені ж цікаво. — Він глянув на мене трохи м’якше, але одразу ж відвів погляд.

— Рито, не забивай свою голівку дурницями з мого життя.

— Ти не можеш мені цього заборонити. Мені просто страшенно цікаво. В цьому ж немає нічого такого. Тим більше, я маю тебе трохи краще розуміти, щоб правдоподібніше зіграти твою дівчину.

Він важко видихнув.

— Давай ти не будеш копирсатися в моєму минулому. Домовились?

— Ні, Рома, не домовились. Я обов’язково буду копирсатися там. Хочеш ти цього чи ні.

— Ну тоді тобі удачі. Тільки не смій нічого подібного запитувати в моїх рідних.

— Ні, ну це зрозуміло. Мені доведеться вести мовчазний бій і лише спостерігати за тобою, твоїми реакціями… і реакціями твоїх рідних.

Він усміхнувся куточком губ.

— Ти бойова моя. Фіктивна моя…  

— Бойова моя — гарно звучить. — пожартувала я.

— Так, Рито, заспокойся.

— Я спокійна.

— Я бачу. — Він на мить замовк, а потім раптом запитав:

— Слухай, а в тебе сукня є? Вечірня? — От тут я скривилася. І він точно помітив мою реакцію.

— Тобі чесно? Немає. Але я завтра щось підберу.

— Давай краще поїдемо разом.

— Ні, — впевнено відмовилася я. — Ти й так для мене багато робиш. Після нашої простої домовленості мало що залишилося, тому, гадаю, буде правильніше, якщо я куплю сукню сама.

— Рито, заспокойся, — втомлено промовив він. — Можеш вважати це моєю примхою.