18 РОЗДІЛ

Я й сама розуміла, що виспатися й нормально відпочити на тому розкладному кріслі в мене геть не вийде, тому, трохи подумавши, я все ж погодилася на пропозицію Роми поїхати до нього. Але варто було мені глянути на тата, як я одразу зрозуміла — з ним треба поговорити.

Рома пішов у ванну привести себе до ладу, а я тихо підійшла до тата. Хотіла було опуститися перед ним на коліна, як раніше, ще з дитинства, але він одразу зупинив мене, підняв і посадив поруч на стілець.

— Рита, доню… я не хочу лізти в твої справи, але мені це не подобається, — стурбовано промовив він.

— Тату… — я м’яко усміхнулася, намагаючись його заспокоїти. — Не хвилюйся, я знаю, що роблю. Напевно. 

Ми обидва ледь усміхнулися, ніби самі не до кінця повірили в мої слова.

— Рома хороший, я це відчуваю. Я впевнена, що він не зробить мені нічого поганого.

— Я теж бачу, що він непоганий хлопець… — тато зітхнув і відвів погляд. — Але я боюся, що ти закохаєшся, а він розіб’є тобі серце. — Я на мить замовкла, підбираючи слова.

— Тату… я навіть не знаю, як тобі пояснити. Ми просто… домовимося. Трохи пограємося в кохання і все. А потім розійдемося. — Я легенько стиснула його руку.

— Не хвилюйся за мене, будь ласка. Я в надійних руках. У цьому я точно впевнена.

Враховуючи, що вже був пізній вечір, ми дісталися до нього досить швидко — дороги були майже порожні, жодних заторів. Я ще з минулого разу пам’ятала, що в Роми двокімнатна квартира з величезними панорамними вікнами, і чомусь зараз це відчувалося зовсім інакше… більш хвилююче ніби.

Щойно ми зайшли, він одразу сказав, що ляже на дивані, а мені, як справжній джентльмен, виділив ліжко. Спокійно пояснив, де лежить постільна білизна, і навіть не став наполягати чи жартувати — просто поставив перед фактом.

Я швидко взялася застеляти ліжко, щоб не стояти посеред кімнати й не ловити себе на дивному хвилюванні, а він тим часом пішов на кухню й зробив чай.

Ми сіли навпроти одне одного, і я раптом зрозуміла, що взагалі не знаю, про що з ним говорити. Але мовчати теж не хотілося — занадто вже він мене цікавив.

— От скажи мені… — я підперла щоку рукою й уважно подивилася на нього. — Ти красивий, як не крути. Думаю, ще й доволі успішний, якщо судити з того, яку машину ти собі дозволив. Спокійний… іноді аж дратує, наскільки ти спокійний. Як так сталося, що тебе досі ніхто не затягнув у РАГСу?

Він лише злегка підняв брови й посміхнувся.

— Не знаю... так вийшло, — відповів спокійно. — Я ніколи не поспішав одружуватися.