13 РОЗДІЛ

Кілька хвилин усі мовчали, лише брязкали виделками об тарілки, але атмосфера була максимально напруженою.

— Романе, — звернулася мама. — Може, розповісте щось про себе? І про знайомство з нашою Ритою. Бо вона виявилася такою партизанкою, що до останнього нічого не зізнавалася.

Усі різко перевели погляди на Рому. І тут мені самій стало цікаво, адже я теж нічого про нього не знала.

— Я працюю у сфері ІТ-технологій, — спокійно почав він. — Довгий час жив за кордоном, але зрозумів, що хочу повернутися й жити тут. І Рита теж зіграла свою роль у цьому рішенні.

Нічого собі загнув. Аж захотілося гордо задерти носа.

Антон в цей момент тихо хмикнув, але промовчав.

— Так усе ж… як ви познайомилися? — не заспокоювалася мама.

Рома навіть не задумувався.

— Я колись працював у барі, де зараз підробляє Рита. І там до недавнього часу працював мій знайомий.

Я повільно підняла брови, намагаюсь запамʼятати все, адже воно мені незабаром теж згодиться, а Рома продовжував так спокійно.

— Ми якось переписувалися, хоча до того роками не спілкувалися. У якийсь момент йому знадобилася допомога, і він написав мені. А потім сказав, що я б не впізнав те місце, якби приїхав, бо там усе дуже змінилося і скинув фото.

Рома на секунду глянув на мене.

— І на тому фото я помітив вашу доньку.

— Я розпитав про неї, — продовжив Рома. — Бо вона мені одразу сподобалася.

— А далі? — не втримався Антон.

— А далі я почав писати їй у месенджерах, — знизав плечима Рома. — Але вона вперто мене ігнорувала.

Оксана засміялася.

— О, це дуже схоже на Риту.

Я подивилася на Рому.

І чим більше він говорив, тим сильніше мені здавалося, що я сама починаю в це вірити.

Антон підняв брову і задав тупе питання:

— То виходить, ти за нею бігав?

— Я б сказав… наполегливо намагався познайомитися.

— І що, вийшло? — усміхнувся Антон.

Я вже хотіла щось сказати, але Рома відповів першим.

— Як бачите.

У цей момент я раптом відчула, як під столом він торкнувся моєї руки і я здригнулася.

Рома навіть не дивився на мене, а спокійно слухав маму, але його пальці м’яко стиснули мою долоню.

Антон тим часом знову не втримався.

— Слухай, Романе, а ти взагалі серйозно налаштований?

За столом одразу стало тихіше.

Рома спокійно поклав виделку й на секунду подивився на мене, а потім так само спокійно продовжив вішати спагеті вуха моїм рідним і мені стало трохи соромно.

— Ми зараз пізнаємо одне одного, — сказав він. — І нам добре разом. Але я не думаю, що лише кохання достатньо для серйозних стосунків. Важливо розуміти людину, приймати її характер, навіть ті речі, які можуть не подобатися. Бо якщо ти не готовий до цього з самого початку, то потім буде тільки складніше.

За столом на кілька секунд запала тиша.