12 РОЗДІЛ

В аптеці я без проблем усе вирішила й взяла відпустку за свій рахунок. Якраз на той період, коли буду у Роми. У кафе мене не зрозуміли, тому я мала ще тиждень відпрацювати, а потім просто звільнитися.

Можливо, це навіть на краще. Я постійно була втомлена, постійно знервована. Тато не раз казав, що я себе цим заганяю. Тим більше, якщо я все ж отримаю ті гроші — хоча брати їх у Роми мені зовсім не хотілося,  то цей підробіток мені вже й даром не буде потрібен.

Але була ще одна проблема — у мене майже не залишалося вільного часу. Я фактично переходила з однієї роботи на іншу. А якщо він і з’являвся, то я просто падала від втоми й намагалася відпочити.

Через це у нас із Ромою ніяк не виходило нормально побачитися, а нам потрібно було поговорити.

І тут моя мама раптом запросила нас на вечерю. І відмовитися вже було нікуди.

Як ця вечеря пройде — я навіть не уявляю. У нас із Ромою не було жодних домовленостей: що говорити, як поводитися, чи взагалі нас не розкриють.

Але я вирішила не накручувати себе. Нехай це буде своєрідний тест-драйв перед знайомством з його сім’єю.

Адже у його випадку знайомство з рідними значно важливіше, а зі своїми я якось розберуся.

З одягом я особливо не заморочувалася. Одягнула сукню, хоча вибір у мене був не надто великий. Я взагалі люблю зручний одяг, але в такому йти було б якось не дуже ввічливо. Трохи підкрутила волосся, нафарбувала вії і на тому все.

У призначений час прийшов Рома, і ми поїхали на таксі до мами.

— Нарешті! — вигукнула вона, коли ми зайшли.

Мама, як завжди, накрила стіл так, ніби до нас прийшла ціла рота солдатів.

Я познайомила їх. Мама стояла й уважно розглядала Рому, а він тим часом вручив квіти їй і Оксані, яка якраз підійшла.

— Дякую, що запросили, — ввічливо сказав псих.

Потім до нас підійшов вітчим. Вони тихо про щось поговорили, потиснули руки, і врешті ми всі сіли за стіл.

— Романе, ви не соромтеся, — почала мама. — Риточко, попіклуйся, щоб він голодним не був.

Я трохи панікувала. З одного боку — я без поняття, що Рома любить. А з іншого — усі були якісь занадто ввічливі, якщо врахувати, що кілька днів тому вони кричали мені в телефон, що він мені не підходить.

— Значить, ти той самий Роман! — раптом ляпнув чоловік Оксани, і я ледь не вдавилася водою.

— Антоне…

— А що? Я просто уточнюю. — Рома спокійно подивився на нього.

— Той самий — це який?

— Про якого вона нічого не розповідає. — Мама одразу втрутилася:

— Антоне, дай людям поїсти.

— Я і даю, — невинно сказав він. — Просто знайомлюся.

Я вже відчувала, як починаю нервувати, і мені дуже хотілося кинути в нього щось важке.

— У нас усе просто, — сказала я швидко. — Ми разом і все.

— Як давно? — одразу поцікавилася мама.

Я на секунду зависла.

— Нещодавно, — спокійно відповів псих, а потім, ніби нічого не помітивши, додав:
— Але мені здається, що ми знаємо одне одного значно довше.

Я ледь стрималася, щоб не подивитися на нього з подивом і не вдавитися салатом.

Антон тихо пирхнув.

— Романтик.

— А це погано? — спокійно запитав Рома.

— Та ні, — знизав плечима Антон. — Просто Рита зазвичай таких не приводить.

Я наступила йому під столом на ногу.

— Ай! — він підскочив. — За що?

— За дурниці.