9 РОЗДІЛ

Рома

Авантюра йшла все далі, і я не був впевнений, чи вчиняю правильно. Можливо, простіше було б найняти дівчину з агентства або справжню актрису — там усе чітко, зрозуміло, і не потрібно ламати голову над дрібницями. Але Рита погодилася допомогти, і хоча я не любив відчувати себе перед кимось зобов’язаним, добре, що ми домовилися про суму, якої їй бракувало. Все одно доведеться вигадати щось ще пізніше, щоб усе виглядало органічно, але поки цей момент був важливим і вимагав контролю.

Я ненавидів відчуття зобов’язаності, тому кожна дрібниця мала значення. Точна сума, чітка домовленість, жодного натяку на більше — це моя зона безпеки, і зараз мені було важко прийняти ситуацію таку, як вона є.

Кожного дня намагався відволіктися, занурюючись у роботу. Трохи розмовляв із друзями, вирішував дрібні питання, але до матері їхати не хотів. Просто не знав, чим зайнятися. Крім того, це була ще й моя «відмазка», щоб побути з Ритою вдвох, і брат, здається, це розумів.

Два рази за ці дні я зідзвонювався з Мілою по відеозв’язку. Вона як завжди була гарна, щаслива, хоч і втомлена після робочого дня. Живучи за кордоном, я звик бачити її лише через екран, а зараз, знаючи, що скоро знову обійму, всередині щось вибухало — старі емоції, роками приховані почуття, раптом пвиривалися на волю.

Про все, що я відчував, знав лише один друг — Марк, теж українець, який одружився з українкою за кордоном. Коли я вголос проговорив йому свої думки, усе, що приховував роками, стало легше. Марк не завжди розумів мене, але слухав. Він не давав порад, не намагався змінити ситуацію, просто був поруч. І цього вистачало, щоб трохи розвантажити голову і серце.

Ввечері вирішив піти до Рити, дурень номера не взяв, тож довелося йти особисто, як у минулому столітті. Добре, що пам’ятав графік аптеки — за моїми підрахунками сьогодні мала бути її зміна. Аптека була в будинку, де я винаймав квартиру, тому дорога не зайняла багато часу.

— Я вже подумала, що ти передумав, — почала вона одразу, майже нападаючи. — Зник, а мені хвилюватися тут.

— Справи були, — коротко відповів я і протягнув їй телефон.

— Запиши свій номер, — сказав їй і, здавалося, що вона хотіла додати щось ще, але стрималася.

— Слухай, якщо ти вирішив сьогодні влаштувати мені… по-своєму родинне пізнавальне «шоу», то пробач, але мені хочеться з’їсти якогось слона і завалитися спати, — пробубоніла вона, і мені стало її шкода. Виглядала вона кепсько.

— Можеш прийти до мене, я щось замовлю, — запропонував я.

Вона мить вагалася, потім спокійно сказала:

— Ти знаєш? Сьогодні не відмовлюся. А в їжі я не вибаглива, тож якщо вдома є щось для бутерів — буду щаслива.

Ми піднялися до мене, вона помила руки і просто рушила до дивану, полегшено зітхнувши. Я пішов на кухню зробити чай, а коли повернувся, побачив, що вона вже заснула, розкинувшись на дивані.