4 РОЗДІЛ

Заради того, щоб перестати слухати нотації Оксани — його «бідосю» — я мовчки ковтнула, але я точно не бідося. Не діждеться!
— Ти що, вже на вулиці до чоловіків чіпляєшся? — запитала Оксана, коли ми підходили.

 — До свого — так. Знайомтесь — це мій Рома! — Антон мовчки простягнув руку, і вони привіталися, а Оксана стояла шокована. У порівнянні з Романом Антон виглядав як чахлик невмирущий, і я помітила, як він знітився поряд із моїм тимчасовим психом.
— Приємно познайомитися, — звернувся Рома до Оксани. — Рита багато розповідала про вашу родину.

— Сподіваюсь, хорошого? — запитала сестра, натягнувши чарівну посмішку.

— Різного, — не витримала я.
— А чим ви займаєтеся, Романе? — не вгамовувалася Оксана.

— Це що, допит? — запитала я й так поглянула на сестру, сподіваючись, що вона візьме свого Антона і зникне.
Роман ледь зміцнив хватку на моїй талії, ніби натякав, щоб я заспокоїлася.

— Ні, чому ж, — спокійно відповів він. — Я люблю конкретні питання. Я займаюся тим, що приносить задоволення… і прибуток. — в цю мить Антон кашлянув.

— І що саме це за сфера?

— Та де не прийнято хвалитися досягненнями за сімейним столом, — без тіні сумніву сказав Роман. Я ледве стримала сміх, а Оксана помітно напружилася. Він навіть не усвідомлював, наскільки точно потрапив просто в яблучко цією фразою. Треба буде йому гематогенку купити.
— Ми просто турбуємося про Риту, — солодким голосом пояснила Оксана.

— І правильно робите, — кивнув Роман. — Я теж турбуюся.

— Не зважайте, нам просто цікаво, адже Рита в нас дівчина… як би м’якше сказати… імпульсивна. Сьогодні один, завтра інший. Ми хвилюємося. — я відчула, як усмішка просто застигла на моєму обличчі.

— Ми? — перепитала я.

— Родина, — уточнив він. — Хтось же має дивитися реально на речі.
— Реально? — тихо озвався Роман, його голос став нижчим, а інтонація трохи агресивною.

— Так, — кивнув Антон. — Просто ми знаємо Риту давно. І серйозні чоловіки не надто витримають її характер…

— Серйозні чоловіки, — повільно повторив Роман, дивлячись прямо на нього. — Це ті, які дозволяють собі обговорювати жінку в її присутності? — Оксана напружилася й вхопилася за руку чоловіка, а сам Антон знітився.

— Та ні, я ж нічого такого. Просто кажу, що вона трохи… легковажно дивиться на деякі речі. — Роман повільно кивнув на мене і звернувся до Антона:

— Легковажною виглядає людина, яка дозволяє собі знецінювати чужу жінку, щоб почуватися впевненіше. —  Антон спробував виправдатися, але слова застрягли в горлі.

— Я не знецінюю, — пробурмотів Антон, відводячи погляд.
— Звісно, — кивнув Роман. — Ви ж хвилюєтесь. — він подивився на нього так, що навіть мені стало ніяково.
— За себе хвилюватися корисніше, — додав Роман, ледве посміхаючись. Оксана стиснула губи й потягнула свого чахлика вбік.

— Нам, мабуть, пора, — швидко сказала вона.

— Авжеж, — погодився Роман. Оксана ще раз оцінила Романа з ніг до голови, і вони рушили. Коли відійшли на кілька метрів, Роман повільно прибрав руку і мені одразу стало ніби холодніше.
— Дуже «привітні» в тебе родичі, — мовив він.