Розділ 9

Прокинулася я в холодному поту, сон повторився. Все було як минулого разу, я була в сірій залі, потім з’явилася виверна й почала за мною ганятися. Тільки сьогодні мені пощастило і я встигла прокинутися до того як летючий змії вдалося мене вкусити. 
Я встала й підійшовши до вікна відкрила штору. Ранній ранок, сонце ще не було видно. Подумавши, прибралася в сірий одяг, щоб не виділятися з натовпу. Поклала вчорашню книгу в на спинний мішечок та нишком вийшла на вулицю. В моїх планах пробратися непоміченою до бібліотеки, взяти нову книгу й здриснути кудись  подалі від  людей. 
Я кралася в напрямку центру, людей було як мух, авжеж сьогодні базарний день. 
« Мені так *щастить*»
Щоб мене бачила менша кількість людей я пішла до провулку. 
Ліхтарів не було, місцями зустрічається сміття, коли мої очі пристосувалися до темряви я побачила дещо спільне з нашим світом, і це графіті. Вони були й тут, різнокольорові, одна напроти-одної, я не читала слова які були написані, в мене наразі друга мета. 
О ні, тільки не це. 
В моєму напрямку йшла дівчина, в руках несла горщик. Я опустила голову, серце калатало від страху. Між нами залишилися два кроки……один.
Ми розійшлися, дівчина не звертала на мене увагу.  
«От і добре» 
Я продовжила свій шлях. Ось я вже й біля таємного входу, тільки б пощастило і там нікого не було. Відкривши двері я пішла коридором, спустилася сходами, обережно виглянула. Бібліотека пуста. Ні душі, всі на ярмарку. Я спокійно попрямувала до дитячого розділу, книгу поклала на місце. Цього разу мені припала книга про мови. Мою увагу привернуло ще кілька книг. Бережно я поклала книги в рюкзак, на невеликому журнальному столику я також побачила книги. Вони стояли на невеликій полиці серед столу. Я взяла одну, оббита шкірою, мʼяка на дотик, та знаком дракона. Сама книга виявилася пустою — це напевно записник або щось в цьому роді. Його я також поклала до себе в торбу. Не знаю навіщо він мені, але як кажуть: « в господарстві все знадобиться». Також я захопила олівець та кілька пергаментів. Почепила торбу на спину й вийшла з бібліотеки.
На бічній дорозі нікого, всі зараз в центрі біля базару. В хоча ні, мені на зустріч йшов якийсь чоловік в чорній мантії, в руках у нього були сувої. Таких я вже бачила й не раз.  Щоб не гаяти часу почала думати про плани й банально мріяти. Так я й замріялася, що  не зорієнтувалася як зіткнулася з чоловіком в мантії. Пергаменти впали на землю. Я нахилилася й почала допомагати збирати їх, чоловік також. 
Я не змогла добре  його розгледіти, чорна мантія закривала все тіло та майже обличчя, на шиї мотузок з білим кристалом. Коли я наблизилася кристал засяяв.  Руки чоловіка тряслися, він перевів свій погляд на мене і знову на кристал, так повторилося кільку разів. Я відчула що щось не так, але не могла ступити ні кроку, ноги примерзли, лише очі кліпами то туди, то сюди. 
Я й не отямилася як хтось ззаду підійшов й надів мені на голову мішок. Ти ба, викрадення посеред білого дня, звʼязали—перевʼязали як котове сало і тепер несуть бог зна куди. 
«Цікаво куди мене везуть? Ні, ні каплі нецікаво. Мене викрали, в чужому світі, де я нічого не знаю, тепер несуть кудись, що тут може бути цікавим?» вела я дискусію далі « Тепер мене вбʼють, продадуть або ж ……. ДОСИТЬ!!! Перестань про це думати!!» відганяла я себе від думок « Добре, добре спокійно, геть тривогу, була б я вдома випила заспокійливу валеріану, заткнула в вуха навушники й з кайфом від життя лежала в постілі. Але ні мене якимись дорогами затягло до іншого світу, в поселення чудних людей які вважають мене божеством і не взмозі захистити мене від викрадень і тепер саме через їхню неуважність мене схопили та несуть в невідомому напрямку»
Поки я вела спір мене донесли й просто поклали на якусь поверхню, з моїм досвідом по тріскам в палях я впевнено скажу — це дерево. Іржання коня і ми двинулися. Мені залишилося лише думати куди мене везуть.