Розділ 6

Світало. Пташки мило співали, вітер хитав листя, по небу пливли м’які хмари. Хотілося полетіти до них забувши про все. 
Я прокинулася від болю в руці. Знявши курточку, я побачила почервоніння. Місце яке обгоріло в сні вкрилося червоною плямою та дуже сильно свербіло. Невже зі мною це справді сталося? Припускати таке страшно, але від правди не втечеш. 
Вставши я знову рушила в дорогу, руку я не відчувала. Змія застала мене зненацька, в моїй голові де я її не очікувала. Гадати що це не повториться було б не розумно. Але що робити, як я можу знищіти її якщо вона в голові, моїй голові. Я безпорадна перед цією ящіркою….
В лісі чудово, пахне свіжістю та не відомим мені запахом, він приємний викликає відчуття спокою. Невдовзі вийшла з лісу на простору галявину, вдалині виднівся пагорб. І….. 
Я не повірила своїм очам. На пагорбі виднілися будівлі, від радості хотілося заплакати. Швидким кроком я рушила до міста. Серце схвильовано билося. На пів дороги я завмерла, що якщо вони не люди, а якщо вб’ють мене, скривдять, або ще гірше. В голові крутилися вагання. Я не знала що робити.
Зібравшись з силами я ступила крок в бік міста, це був дуже важкий крок. Я через силу переступила свої вагання й пішла не задумуючись ні про що.
В голові відчувалася гордість за те що я переступила себе. В один момент я відчула силу, захотілося повернутися в сон та відстояти свою честь перед непроханим гостем.
Підійшовши до міста побачила селян. Вони не були здивовані моїй появі, перешіптувалися про щось, але я цього не чула, я йшла й не оберталася. Підійшовши ближче побачила, що це не місто, а скоріше невелике село. Селяни уважно дивилася на мене, потім уважно подивися в інший бік. Я прослідувала їхнім поглядам і побачила стару жінку з ціпком. Вона посміхнулася мені, я відчула прилив спокою та впевненості
« Відразу видно – добра людина» - подумки промовила.
Жінка напевно староста, повела рукою в бік запрошуючи до найбільшої будівлі в селищі. Зайшовши в середину ми залишилися на одинці.
Простора зала, з елегантно обробленими колонами, дзеркальна підлога, кругло подібна стеля. Пахне горілими свічами так як в церкві, а й справді посеред просторої зали стоїть круглий, кам’яний стіл з свічами. Більша частина будівлі темна, під стінами стоять пильні книжкові полиці.
 

—Ми раді вітати тебе в нашому світі, люба незнайомка, я Сван місцева староста, ми довго чекали на тебе і нарешті ти тут – її вимова звучала дивно та не рідно, але я її розуміла. Всі слова старенька казала повільно, спокійно й мило. Але звідки вона знає що я не місцева? Що від мене хоче? Чи безпечна? Зідравшись з думками вирішила запитати.
 

—Звідки ви про мене знаєте? Що вам від мене потрібно? Де я?
 

—О ти знаєш нашу мову – це добре. Звідки ми про тебе знаємо?- зробивши невелику паузу продовжила - Про тебе написано на наших стародавніх сувоях, там сказано: « Так постане вона з полум’я і з’єднаються два як один, війна та смерть під її ногами, майбутнє в руках її ……», тож ми вже дуже довго на тебе чекаємо, це велика честь для мене і всіх людей зустріти тебе – вона поважно похилила голову. 
 

—Вибачте але я досі не розумію як я тут опинилася, я хочу додому, в рідний світ, до ненависного інституту та друга, який є для мене дуже дорогим – стара подивилася на мене з видним подивом, за хвилину вона з серйозним поглядом промовила.
 

—Нажаль це неможливо ти залишишся в цьому світі навіки.
 

На цьому наша розмова скінчилася. До зали зайшли охоронці старенької. Разом ми попрямували до невеликого будиночку в якому мала жити я.