Розділ 3(назад у минуле)

Зима. Мені років десь з чотири. Я сиджу біля вікна і дивлюся на падаючі сніжинки які повільно, елегантно, наче балерини вкривають землю. 
На кухні бабуся та мати готують вечерю, в мене аж слина  потекла від тих ароматів. В залі дідусь дивиться якийсь старий фільм, котрий крутять кожного року. Я була спокійна і ….. щаслива…., довго я такого не відчувала.
Дзвінок в двері. Я схопилася та побігла дивитися хто прийшов в таку не ранню пору. Ще б трохи і мене б розірвало від радості, в дверях стояв мій тато з подарунками.
Тато працює в іншому місті і приїжджає на свята, або коли відпустка. Я біжу йому на зустріч радісно посміхаючись. Тато підхоплює мене на руки і кружляє, мені здалося це тривало вічність. Наостанок поцілувавши поставив мене на землю. Всі радісно розмовляли і проходили до столу.
В сім років тато залишає мене з мамою, маленькою сестричкою та таким же братом. Через два-три роки мати вирішує відправити мене з братом до тітки Жозефіни, моя молодша сестра залишилася з мамою.
Маєток тітки був тридцять кілометрів від міста. Тітка Жозефіна жахлива людина, цій пані на вигляд років шістдесят, хоча насправді сорок шість. Одягалася тітка завжди інтелігентно з присмаком шику, зачіска нагадувала середньовічну. В своєму житті ця зла мачуха любить чаювання, кожну суботу рівно о десятій вона з подругами збираються на терасі і чаюють попутно обговорюють актуальні теми дня.
Але найбільше панна Жозефіна любила командувати. Ранок в її маєтку починався з роздачі команд, котрі до вечора потрібно було зробити. Мене з братом також стосувалося. Кожного дня я була зобов’язана робити справи по дому разом з слугою. Мого брата відьма злюбила більше, вона його представила своїм подругами як сина, а мене всього лише брудною прислугою. Мій брат скористався нагодою і почав знущатися все сильніше. З кожним місяцем його витівки ставали все більш жорстокий та витонченими. І всьому цьому божевіллі я була сама, кожна душа ігнорувала мене, а мати напевно і забула про моє з братом існування.
Я відчувала самотність, подекуди доходило до того що я сиділа в затишному місці та плакала. Якби не Влад я б збожеволіла. В найважчі години я зустрічалася з ним і розповідала про все що зі мною сталося, це був наче бальзам на душу. Після зустрічі я відчувала себе набагато краще, серце радісно стукало, в голові лунала улюблена музика – одним словом краса.
З тринадцяти річчя я зацікавилися міфічними створіннями, міфами й легендами. Я готова була годинами читати про різних створінь. 

Моя фантазія почала процвітати. Колись я читала книжку прям дуже цікаву, але як на зло намалювалися справи. Тільки взяла книжку як тут мене кличуть. Я в жодному разі не проти допомоги, але чому саме коли я зайнята. І ось я за миттям посуду, прибиранням, винесенням сміття думаю чим закінчиться книга. 
З настанням вісімнадцяти річчя я з’їхала від Жозефіни та брата в місто на навчання. Дивом Влад поступив в університет в цьому  місті, тому свята я провожу з ним. 
Влад на один рік старший за мене. Високий з карим волоссям і карими очима з відтінком зеленого та ластовинням. Любить чудити щось ненормальне. Як людина він мені подобається веселий та життєрадісний. Він єдина дитина в сім’ї, батько психолог, а мати бухгалтер. Іноді він робить мені безплатні сеанси( я й не проти)
Після переїзду місяць я жила в Влада. Потім знайшла дівчину яка також шукає квартиру й домовилася з нею про сумісну оренду. Дівчину звати Світлана, але всіх просить називати Світа. Це ім’я її повністю описує, блондинка з блакитними очима, королева слухів і відкрита людина. З нею ніколи не буває сумно. А ось її хлопець мене бісить, така противна людина, що готова продати душу дияволу аби тільки більше його не бачити.
Світа та Кирило разом три місяці, вчаться в одному універі. Іноді Кирило ночує в Світи. Каже що дуже за нею сумує, але я впевнена що він приходить по знущатися з мене. Ось представте картину, вранці ти прокидаєшся, йдеш на кухню, заварюєш чайник, відкриваєш шафу, щоб взяти свою чашку і тут її немає. Перевертаєш всю кухню верх дном, а чашки немає. І в один момент чуєш як з зали доноситься звук биття ложки об чашку при помішування. Прийшовши до зали я побачила його - Кирила і в його руках була моя чашка. Він дивився на мене з байдужістю, наче знав, що я прийду. Сам виглядав так ніби всю ніч не спав, шорти, халат, розпатлане світло коричневе волосся. Був би в нього м’якший характер я б закохалася. Цей кароокий юнак зводить мене з розуму.
 

—Добрий ранок – привітно привітався він зі мною, наче моє насуплене й невдоволене обличчя йому нічого не означає.
 

—Недоброго ранку – зло відповіла я
 

—Що таке трапилося, що твій настрій впав аж настільки низько? Я раніше ніколи не бачив тебе такою злою – продовжував знущатися, його губи розпливалися в посмішці поки він це промовляв.
 

—Та так дрібниці, просто один безхатько вкрав те, шо належить мені та не хоче повертати – з його виразу обличчя було ясно, що він все розуміє

—Чому від разу вкрав, може людині терміново потрібна доза кофе без якої життя сіре та похмуре – допивши вміст чашки встав та попрямував до мене, простягнувши порожньо чашку промовив – Повертаю належне
 

Я стояла і приводила свій розум в порядок. Сваритися з хлопцем подруги не хотілося й в голові було зовсім інше. Через тиждень день народження Вадима.