Розділ 2

З вечірки я майже нічого не пам’ятаю, тільки деякі уривки пропливають в пам’яті. 
Підійшовши до столику Вадим представив мене своїм новим друзям. Трохи порозмовлявши ми вирішили випити за здоров’я Вадима і ще раз, і ще раз….. Скільки ми пили я точно не пам’ятаю, одне ясно – напилася я добре.
Після вечірки Вадим запропонував відвести мене додому, але я відмовила. Вадим з друзями попрямували в напрямку мосту(чому я йому відмовила). Темно і холодно, йти з Вадимом було б краще, але він вже пішов. Було десь за опівніч, місяць світив яскравим світлом. По небу плавали хмарки, час від часу закриваючи собою місяць. 
Проходячи крізь парк в мене почала паморочитися голова, ноги стали важкими, йти вже не було сил. З великими зусиллями я дійшла до найближчої лавки. Сівши я видихнула, голова паморочилася та нила. В один момент я побачила очі. Повністю чорні з білими зіницями, вони вселяли в себе жах, наче сама смерть дивиться на мене. 
Моє серце калатало все сильніше, хотілося бігти. Я встала і ступивши два кроки відчула, що земля мене більше не тримає. Біля мене світ почав крутитися, ноги підкосилися. Мить і я впала на сиру землю, мене охопив мікс емоцій. Сум, радість, біль, занепокоєння, метелики в животі й адреналін. Я впала, було так погано, що жити більше не хотілося.
В очах темніє, серце розриває від болю, в мозку тривога, кров розігрілася до температури металу. І це мій кінець? Я помру такою жалюгідною смертю, а як же моє життя яке тільки почалося. Люблячий чоловік? Можливо діти? Робота моєї мрії за яку я годинами сиджу за книжками?! В моїй голові пролетів ураган думок. Я була у відчаї, заперта наче пташка в клітці, шукала вихід. Хотіла взяти себе в руки підвестися та відчути когось, рідного, кому можна довіряти. Мої думки наче повернулися в дитинство і….. темрява…..