Землетрус

Побачивши обличчя друга дівчина відчула не аби яке полегшення. Напруга в тілі ослабла й знесилена Мара випустила з рук злощасну свічку. Обличчя Тейта було стурбованим. Він обережно підійшов до подруги й  легко торкнувся її щоки долонею. 

Шкіра Морени була холодною, а рука Тейте шершавою що було незвичним  для обох. Здавалося минуло лише якихось кілька тижнів, а все так круто повернулося. 

Його карі очі дивилися на неї з глибокою печаллю. Обоє відчули те як сильно їм не вистачало одне одного. На очі дівчини накотилися сльози. Аби це приховати вона прилинула до грудей хлопця міцно обійнявши за талію.  Очі Тейта теж змокріли. 

Йому так хотілося розповісти Марі про усе, але він змовчав. Єдине на що він спромігся це вичавити з себе тихе..

– Пробач, – голос парубка надломився й він сильніше стис Мару  в обіймах. 

Вони не говорили просто стояли й обіймались. Після хлопець мовчки провів Мару до її кімнати й схиливши голову й не попрощавшись спішно пішов. Дівчина сама зосталась і упавши в ліжко хотіла розридатись. Очі щипало від сліз і в грудях боляче стискало здавалося ніби вона починала задихатись. Щосили стиснувши подушку прикладену вздовж до грудей вона трималась. 

– Я не буду більше плакати, – дала тиху обітницю сама собі. 

Й залишилась лежати дивлячись на стелю. 

Минуло хтозна скільки часу коли у двері постукали й не чекаючи відповіді їх відчинили. На порозі кімнати стояла Ерімма. З незмінно байдужим-серйозним виразом обличчя. Мовчки пройшовши в глиб кімнати й зачинивши за собою двері. Жінка стала біля ліжка Мари. 

В руках у неї палиця що завжди при ній. Чомусь саме це зараз зацікавило дівчину. 

– Навіщо вона вам? Ви ж наче й без неї добре ходите, – в голосі не було емоцій і в погляді було порожньо. 

– Вона не тільки для ходьби, а ще й для чаклування. Один зі старовинних артефактів. Колись можливо розповім, – сухо відповіла Ерімма. 

Мара відвернулась. Це “колись” їй встигло остогиднути.  Події останніх днів переповнені таємничістю ось так легко змогли її виснажити. І їй було за це соромно. Вона не розуміла чому так, але відчувала ясно. 

– Морено?

Дівчина повернула голову в бік жінки. Вона мовчала бажання говорити не було. 

– Нам варто поговорити, – з ледь вловимою ніжністю промовила Ерімма.

 Та дівчині було байдуже.  Її погляд був порожнім і розфукусованим. 

– Морено, ти маєш прийти до тями. Це зараз дуже важливо. Тепер коли ми пробудили твої чари то… – жінка не договорила.

– Я не хочу, – вимовила тихо перебивши. 

Ерімма завмерла з відкритим ротом. 

В цей момент затряслась підлога і стіни, заблимало світло, посипався пил. Мара залишилася нерухома, а жінка кинулася їй на порятунок думаючи що щось може упасти. Раз за тим другий. Почалися крики й вереск в коридорі. Сильна слабкість і недомагання в тілі Ерімми. Нажахали жінку. Окинувши нерухому й беземоційну Мару оком жінка опираючись на палицю рушила до коридору. Поштовх повторився з більшою силою збиваючи ледь стоячу Ерімму з ніг. Розмитим поглядом жінка глянула в бік Мари та так само лежала нерухомо. Ніби щось у ній зламали. Раніше яскраві зелені очі ніби потьмяніли. 

Перед очима жінки все пливло сильніше. А згодом і зовсім почорніло. 

Її непритомну одну в кімнаті знайшов Сендикат. Чоловік на ранг по силі нижче від неї. Він був нажаханий від того дійства й потребував її втручання.

Вчителі намагались вгамувати натовп студентів що був нажаханим. Землетруси в цій частині рідкість до того ж такі сильні. А цей був явно не звичайним. Майже в половини почалися проблеми з магією й самопочуттям. Деякі втратили свідомість. 

Ерімма ледь стояла на ногах щосили тримаючись опори. 

– Ти не можеш вийти до них в такому стані, – сказав їй синдикат. 

– Я мушу.

– І що ж ти їм скажеш? Ми й самі не розуміємо що сталось! – заговорили нахабно інша пані що ховала обличчя за вуаллю. 

– Мітсі припини язвити, – подав голос чолов’яга. 

– Ану тихо, – втомлено промовила Ерімма. – Ніби й не діти давно а поведінка та сама. 

– Рім? А що як…

– Це неможливо! – сказала як відрізала. –  В нас ще є час. Зараз потрібно заспокоїти студентів а потім будемо думати як чинити з Марою. 

– А що з нею? – три пари  очей здивовано глянули на жінку. 

– Поки нічого, але якщо все залишиться як є то буде біда. 

Четверо магів стояли в потаємній комірці. Всі четверо в літах. Ерімма найсильніша з них тому й головна. Але зараз вона була найслабша. 

Події останніх місяців виснажували жінку, а сбогоднішній землетрус вичерпав останні крихти сили. 

Вони всі розуміли передвісником чого є останні події але вперто відмовлялися в це вірити. Їм була відома легенда яку предки так відчайдушно намагалися приховати. 

Зовсім скоро древнє зло вийде на свободу й почнеться хаос. І єдине що може цьому зарадити це душа. Душа діви що зможе наново пробудити майже виснажене джерело. 

Душа Мари. Ерімма це знала. Але потребувала більше доказів. Тому й мовчала. Вона не розповіла союзникам про свої здогадки. Хоч і розуміла. Довго вона цю таємницю не втримає. 

На початку їй здавалося що все буде просто. Знайти потрібну душу й віддати її в жертву але як вона думала знайшовши зрозуміла що не все так просто. Не все так швидко. 

Що ж, клубочок з таємниць заплутується сильніше й таємничість зашкалює! Сподіваюся вам не терпиться його розплутати й дізнатись всю правду приховану в стінах академії.