Перші сліди контакту

Закутана у плед Мара тихо йшла коридорами в напрямку своєї кімнати. Поруч тихо йшов Сефір. Він ні слова не вимовив з моменту, як вони вийшли з кабінету управляючої. Він йшов занурений у власні думки, так здавалося дівчині. На відстані, мабуть, із метр від Мари. Вже була ніч і в коридорах було майже порожньо. Але ті хто був там і бачили Мару починали шепотіти й дивно глядіти на неї.   Мара злегка оглядала усе й дивувалася яким живим тут усе виглядає. Хоча ще кілька днів тому їй усе тут здавалося сірим і холодним. Високі бетонні стелі з розкішними висячими люстрами під ними. Дерев’яні двері спалень усі однакові лише по номерочкам на мідних табличках, можна було їх розрізнити.  Світло від свічок які були усюди створювало атмосферу таємничості й спокою. 

Вже біля дверей кімнати Сефір ніяково заговорив спинившись ближче до Мари. Від хлопця віяло напругою. Він потирав стиснуту в кулак руку

– Мені веліли не залишати тебе саму. Ммм… – хлопець м’явся. 

– Але  я не буду сама, – заявила Мара, мабуть, занадто різкувато. Відповідь вийшла емоційнішою від того як це хотіла виголосити сама дівчина.

І в цей момент двері прочинилися й на Мару з порогу накинулися дівчата обіймаючи й розпитуючи її про самопочуття, де вона була, що сталося. Вони її ледь з ніг не знесли своєю вагою. Зазвичай мовчазний і стриманий Сефір різко відсторонив дівчат від дівчини потоком магії й голосно сказав:

– Обережно вона лиш нещодавно до тями прийшла! – хлопець закрив Мару собою. Сховавши її за своєю широкою спиною. Дія була різкою та чіткою, а ще несподіваною для всіх присутніх.

Дівчата обурені поведінкою парубка невдоволено вигукнули. 

– Ей ти чого!? 

– Ти справді думаєш ми їй хочемо нашкодити!? 

– Ми просто хвилювалися за неї, а тепер раді бачити! Одоробло ти м’язисте. А ну відійди!

– Але захисник з тебе добрий! – з дивною не притаманною їй посмішкою сказала Сінті прикусивши кінчик пальця. 

– Сестро! – невдоволено вигукнула Літі й турнула сестру ліктем. 

– Ай! Ти чого? Я просто констатувала факт, – захищаючись сказала Сінті.

– Ага воно й видно, – фиркнула Літі. 

 Тим часом Джанет, провела Мару до її ліжка й дала в руки гарячий чай. Дівчина вдячно кивнула й зробила ковток гарячого напою. Нагріте скло чашки торкнулося долоней нагруваючи їх. Кінчики пальців злегка заколо від перепаду температури. Тепла рідина потекла горлом роздаючи по тілу відчуття теплоти. Раптом у Мари голосно загуркотіло в животі й Джанет це почула.

– Лишенько та ти ж напевно нічого й не їла, зараз. 

Джанет вибігла з кімнати, а дівчата сіли по обидві сторони від Мари й мовчки гляділи на неї. Щось у їх поглядах було схоже на провину. Першою заговорила Літі. 

– Сінті нам розповіла про що ви говорили. І нам справді жаль.

– Вибач, я не могла мовчати. Я так перелякалася за тебе. Думала що це я… – на очі Сінті навернулися сльози. 

– Це мій дар зробив, ти не винна, – тихо сказала Мара опустивши голову до чашки з чаєм який навдивовижу швидко охолонув. 

Усі присутні в кімнаті заклякли й з нерозумінням глипали на Мару. В їх очах читалися запитання відповідей на які в неї не було. Дівчина мовчала не поспішаючи щось пояснювати. Вона й сама не встигла осягнути суть отриманої інформації. 

Через кілька хвилин до кімнати повернулася Джанет тримаючи в руках тацю з їжею. Помітивши німу картину дівчина застигла в проході.

– Я щось пропустила?

– Та ні, – байдуже відповіла Мара піднявши голову й глянувши на Джанет. 

Дівчина повільно пройшла до столу й з побоюванням огледіла усіх в кімнаті. Ця німа тиша й важкі погляди насторожували. Джанет поставила тацю на стіл а на ній була тарілка паруючого супу, кілька ломтиків хліба, прибори й тарілка з кашею. 

– Я принесла тобі поїсти.

 – Дякую, – Мара спробувала вичавити з себе посмішку.

Вийшло поганенько. 

– Добре давайте всі розмови перенесемо на завтра. Сефіре ти можеш спокійно йти до себе ми поруч з Марою як що що ти відчуєш вібрацію браслету.  Маро ти теж давай трохи спробуй поїсти і відпочивай. Чую завтра буде важкий день, - заговорила бадьорим голосом Джанет аби розрядити обстановку.

– Так це ти точно підмітила. Ти миленька всю академію на вуха поставила своїм даром, - підколола дівчину Літі.

Сефір якийсь час стояв мовчки й непорушно і дивився на Мару. Він ніби чекав дозволу від дівчини на те щоб піти. І коли дівчина глянула на нього й легенько кивнула він все ж пішов зачинивши за собою двері. 

Мара з’їла усе до останньої крихти. Байдуже що їжа знову дивним чином швидко охолола. Досита наївшись дівчина відчула що хоче спати. Тому щойно її голова торкнулася подушки дівчина провалилася у сон. Їй знову снилися дивні сноведіння часом  химерні а часом дуже навіть приємні. 

Дівчата ж не могли заснути. Все хвилювалися за подругу. Постійно перевіряли чи все з нею в порядку. Поснули ж вони майже під ранок. 

Мара прокинулася рано. На годиннику була лише пів на сьому ранку. Дівчата міцно поснули в своїх ліжках. А дівчина відчула що більше не може лежати і їй конче потрібен рух. Але щойно вона встала відчула головокружіння від різкого підйому. А ще тупий біль в області талії. 

Обережно підвелася з ліжка й підійшла до дзеркала Мара задерла нічну сорочку. Благо дівчата спали й не бачили того що побачила  дівчина. Саме в тому місці де дівчина уві сні відчувала чужий дотик був синець. І не один а декілька. 

Темно фіолетові плями на білій шкірі виглядали не природно погано. Дівчина мало не відсахнулася від власного відображення у дзеркалі. 

Обережно, аби впевнитися в тому, що синці реальні дівчина торкнулася одного з них кінчиками пальців і відчула від дотику легкий біль. Не знаючи що ще їй робити дівчина тихо одяглася і вийшла з кімнати. Побачене її злякало. Відчуте й побачене раніше збивало з пантелику.

Вона вирішила піти до Ерімми. Дівчина відчувала що жінка єдина хто може їй хоч щось пояснити. Вона тихо йшла коридором хоча в ранковій тиші шурхотіння від її ходьби було чути.