Знайомство з дівою

Здійнявся переполох по кімнаті. Несподівано прочинилися двері й в кімнату завалився захеканий Сефір. Побачивши обличчя Мари очі його округлилися. 

– Що тут біс його коїться? Що ви зробили з Марою, – хлопець кинувся до ліжка впав на коліна й обережно торкнувся обличчя. 

– Я не знаю! – заливаючись від переживань і страху сказала Сінті. – В-вона говорила, а потім, потім просто замовкла і, і я… – дівчина затиналася від плачу. Її трясло. 

Літі обійняла сестру в бажанні заспокоїти. Джанет мовчки й нерухомо сиділа на своєму ліжку й дивилася в одну точку. 

На шум повиходили студенти з інших кімнат. Здійнявся невеличкий ґвалт голосів і перешіптувань. Всім було цікаво що сталося.  

– Ану розійшлися всі по кімнатах! – пронеслося коридором. Стальний голос Ерімми який ні з чиїм іншим не сплутаєш. 

Вона й двоє викладачів за нею пройшли крізь натовп і увійшли до маленької кімнати яка тепер здавалася взагалі крихітною.  Натовп в коридорі не спішив розходитися тому жінка повторила.

– Всім розійтися по кімнатах! – спокійна, але тверда вимова. 

Незадоволені студенти розійшлися й лише тоді Ерімма звернулася до присутніх в кімнаті. 

– Що тут сталося? 

– Вона замерзла, – тихо промовив Сефір.

Жінка підійшла до ліжка жестом відігнавши Сефіра. Оглянула поглядом обличчя. Одним помахом руки скинула ковдру з ліжка. В руці в неї була палиця схожа на посох на яку вона ніби опиралася при ходьбі. Стара, дерев’яна з заокругленням на кінці. Заокругленою частиною палиці жінка торкнулася спершу чола дівчини. Після грудей потім колін. Кожен дотик палиці до тіла супроводжувався світовим відблиском на шкірі Мари.  

Всі застигли в очікуванні. Сінті більше не плакала. Всі уважно спостерігали й здавалося ніби навіть дихати перестали. 

– З нею все в порядку. Поки що, – сказала трохи з затримкою Ерімма й обернулася обличчям до присутніх в кімнаті. Двері в яку досі були відчинені.  – Хто її такою знайшов? 

– Я, – подала голос Сінті. – Ми обидві не спали, я спустилася й лягла до неї в ліжко ми говорили. Потім вона розповідала про батька й коли я її обійняла то відчула що щось не так, а як торкнулася обличчя злякалася, бо воно було крижаним на дотик. 

На очі дівчини накочувалися сльози й голос знову зривався на плач. Її злегка починало підтрушувати.  

– Сефіре, обережно візьми дівчину на руки й ходи за нами. А ви дівчата лягайте спати з Марлю все буде в порядку. Твоєї вини в тому що сталося Сінті, немає. 

Ерімма з вчитилями покинула кімнату а за нею вийшов і Сефір з Марою на руках. Дівчата сиділи у трьох на ліжку Джанет й ще довго не могли заснути. Спершу вони заспокоювали перелякану Сінті, після просто не спалося

Наступного дня дівчата не пішли на заняття. Зранку їм прийшло сповіщення від управляючої з дозволом не відвідувати заняття один день у зв’язку з нічним інцидентом. До них у кімнату чим раз хтось стукав або заходив аби дізнатися що ж сталося вночі. Але дівчата не розповідали бо самі були не в курсі всього.  Вони самі чекали на пояснення. 

Мов вихор в кімнату увірвалася Елен залишивши по собі навстіж прочинені двері.

– Я щойно дізналася що з Марою біда й одразу ж сюди примчала! Дівчата що сталося? – переполохана Елен не давала й слова вставити утомленим дівчатам. – Ми якийсь час  з нею не спілкувалися бо я була на неї ображена, але ж вона моя подруга і я хвилююся за неї!

– Елен благаю замовкни! – утомлено промовила Сінті. 

– Ми нічого майже не знаємо нам нічого не пояснювали Мару забрали й поки вона не повернеться наврядчи ми щось дізнаємося. Тому ми просимо тебе облиш нас і дай відпочити. 

– Але ж я хвилююся, – облисся дівчини скривилося з очей впали кілька сльозин. 

Дівчина приклала стиснуті в кулаки долоні до грудей. Вона виглядала такою засмучено й  такою тендітною. Але чомусь цей її вигляд змусив Джанет відчути приступ блювоти. 

–Елен повір ми хвилюємося не менше тебе, але сльозами тут не зарадиш. Тому я благаю тебе не нагнітай тут атмосферу і йди до себе як щось буде відомо ми тебе повідомимо. Обіцяю!

– Правда? – жалісливим голоском уточнила дівчина. 

– Правда! – на видиху вимовила Джанет. 

Втой час Мару помістили в ізолятор. В якому не було нічого. За допомогою магічних датчиків троє магів намагалися врегулювати магічні коливання в тілі дівчини. Але в них майже нічого не виходило. Щось блокувало їх вплив на неї. Дівчина просто висіла в повітрі. Така легка й невагома й ніби не жива. 

– Ми спробували усе що знали але нічого не вийшло пані, – відзвітував один з магів що приховували свої обличчя.

– Але  ж вона жива? – спокійно поцікавилася жінка.

– Так жива, але перебуває у так званому трансфігуральному сні. Коли тіло спить але свідомість ні. Можливо саме вона й заважає прийти дівчині до тями. Зізнаюся ми з таким стикаємося уперше. У цієї дівчини сильний дар але він ніби полонений в тілі. І поки ми не можемо вам сказати це робота знову ж свідомості чи когось стороннього.

Жінка важко видихнула й поглянула через скло на левітуюче в повітрі худеньке тіло. І без того бліда шкіра стала ще блідішою, а волосся залишалося таким же вогненно рудим. Єдине мабуть що не змінювалося.  Уперше за довгі роки в середині щось стислося від цього виду. 

Швидко відігнавши зайві думки й почуття жінка вийшла з кімнати й пішла в направленні до свого кабінету. Повільною ходою рівно тримаючи спину. Йдучи коридором вона ловила на собі погляди студентів й робила вигляд ніби не помічає їх. Чомусь їй пригадалися перші роки в академії. Її юність. Жінка важко опустилася на крісло в своєму кабінеті й торкнулася лоба рукою. Тільки тут наодинці з собою вона могла прогнути під вагою відповідальності плечі. 

Десь в підсвідомості. 

Все сталося так раптово і повільно водночас. Мара говорила, а потім… Потім була темнота. А після сліпуче світло. І знову цей прекрасний зимовий сад. І голос. Вона чула ніжний голос. Він кликав її по імені ведучи кудись в глибину. Мара оглядалася навколо в пошуках джерела голосу але нікого не бачила. Він ніби лунав нізвідки.