Перше попередження

Губи пекли, щоки паленіли, серце шалено калатало у грудях.  Швидким кроком Мара йшла в направленні вбиралень. Вона помітила дорогою що деякі студенти на неї скоса поглядали та це було останнє, що турбувало в той момент.  Залишився один поворот і вона була б на місці, коли їй перекрив дорогу Сефір.  Дівчина мало не врізалася в хлопця.

– Тебе викликає управляюча, – холодно повідомив.

 Важке дихання й каша в голові не одразу дализмогу зорієнтуватися в моменті й словах Сефіра.

– Ем, добре. Тільки я зараз схожу…

– Це терміново, – перебив хлопець.

Високий кремезний і холодний. Мара вловила якусь нотку роздратованості чи навіть злості в його голосі й напруженій поставі.  Це насторожило. В грудях пробудилася тривога.

– Якщо це терміново, – тихо сказала дівчина й хлопець велів йти за ним.

Через п’ять хвилин дівчина сиділа в кабінеті управляючої. Поруч мов статуя, мовчки стояв Сефір. Руки його були зімкнуті в замок за спиною. 

– Отже, міс Кейтон, мені повідомили що ви сьогодні прогуляли заняття, – почала жінка. 

Вона говорила не дивлячись на Мару. Дівчині стало не комфортно і вона інстинктивно напружилась. 

– Я… – хотіла було якось все пояснити, але їй не дали показуючи жестом руки що слухати виправдань не воліють.  

– Мене не цікавлять ваші виправдання. В нашій академії є суворі правила яких всі повинні дотримуватися. І ви не виняток. Особливо беручи до уваги що ви бездарна.

Останнє слово боляче різануло не тільки слух, але й нутро. 

– Прошу вибачення пані, такого більше не повториться, – пригнічено опустивши голову сказала дівчина. 

– Сподіваюся на це. У вас є великий потенціал який помітно вже на початку вашого навчання. З нашого як наставників і з вашого боку буде кощунство ним знехтувати. Ви повинні розуміти що зараз для вас найголовніше це пошук і розвиток себе. Своїх здібностей. Я йму віру що ви й самі добре це розумієте, – в голосі жінки було відчутно материнське тепло що підштовхувало прислухатися до слів жінки.

Жінка встала з-за столу й підійшла до Мари торкнулася рукою підборіддя. На подив рука в жінки виявилася теплою, а шкіра ніжною.

– В тобі є дар, але йому потрібен поштовх. І ми в академії готові тобі допомогти. Але ми повинні бути певні що ти цього заслуговуєш. Туму надалі не змушуй нас засмучуватися. - Жінка відпустила дівчину й відійшла. - Можеш іти, - сухо мовила повертаючись до паперів. -  Для початку навчись контролювати емоційні пориви, – додала наостанок жінка, коли Мара була вже коло дверей. 

І тоді до неї дійшло розуміння. Вона знає. Знає про те що було в гаю.

Її не покарали, а лиш виписали попередження.  Добравшись до ліжка дівчина просто утомленим грузом впала на нього.

– Маро, ти як? Чула тебе до управляючої викликали, – почула стурбований голос Джанет – однієї з сусідок по кімнаті. 

Вони поки були лише удвох. Бажання відповідати не було. Але й ображати нову начебто подругу не хотілося.

Джанет присіла на край ліжка й рукою торкнулася спини.

– Все так погано?

Мара на силу повернулася на бік глянула на дівчину з-під копни власного волосся й відповіла.

– Виписали попередження. Вибач. Я… просто дуже втомилась.

– Елен сказала що ти втекла через хлопця. Я бачила вас за столиком і коли ти раптово вийшла захвилювалася й запитала в Елен що сталося вона сказала що все через хлопця з оборонного, – в голосі Джанет чулося співчуття.

Пересиливши себе дівчина сіла прибрала з обличчя пасма волосся.

– Тейт, його звуть Тейт. Він друг мого дитинства. Єдиний друг якщо чесно. Ми ніби брат з сестрою. Принаймні були до академії. А зараз я відчуваю що ми дуже віддаляємося одне від одного. Він змінився й майже не дивиться на мене. Ніби минуло лиш  два тижні. А я його не впізнаю, – як на духу виговорила дівчині.

Важкість при розповіді знову посіла в тілі створюючи ком в горлі. На очі знов набігли сльози.

– Не стримуй себе. Хочеш я прогуляюся аби не бентежити тебе. Але дай болю волю й побачиш тобі стане легше. А там гляди все й налагодиться, – підбадьорливо мовила дівчина й злегка усміхнулася.

Тіло й руки самі потяглися обійняти Джанет. Та не заперечувала. Мара не стала плакати навзрид в неї на плечі, але кілька сльозинок пустила. Й Джанет була права їй стало легше.

Коли ще дві сусідки – Сінті й Літі прийшли дівчата робили домашку в тиші. 

Сінті й Літі були двійнятами. Абсолютно не схожими між собою. Хіба що деякими рисами характеру збігалися. 

Літі висока, струнка білявка з карими очима й крижаним подихом. Любить музику й веселощі.

Сінті невисока м’язиста шатенка з синіми очима й теж заморожує тільки поглядом. 

Вона більш спокійна любить спорт та книги. 

Дівчата добре ладнають між собою й завжди мають про що потеревенити. От і цього разу заходячи до кімнати дівчата щось голосно і жваво обговорювали. 

– Та я стовідсотково впевнена в цьому! От побачиш все буде так як я сказала!

– Ну ми це що побачимо, – відповіла Сінті.

– Дівчатка! У вас ще очі не втомилися? – з натяком на щось запитала Літі. 

Мара з Джанет відірвали голови від підручників і обернулися в бік двійнят. У кожної по пакету в руках. 

– Ого! Хтось покинув територію Академії? 

– Якби ж! – закотила очі Літі. 

– Сестро, – сурово вимовила Сінті. 

– Ну добре! – невдоволено протягла у відповідь сестрі.

Літі пройшла до свого ліжка й поклала на нього пакет який здавалося для неї заважким.  Сінті закотивши осі й похитавши головою пройшла слідом. Дівчата з цікавістю спостерігали за сусідками які почали витягати з пакету різні делікатеси й смаколики. 

– Так! Це вже цікаво тож не томіть і зізнавайтесь звідки це, – очі Джанет блищали від нетерплячки.

– Мама з татом передали, – байдуже відповіла Літі. 

Дівчина виглядала засмученою й ображеною. Її обережно підмальовані блиском губи були надуті а руки схрещені на грудях.