Нічна зустріч

В неї вичерпався магічний резерв. Ця новина її шокувала. Її дар – загадка, яку ще потрібно розкрити, а після опанувати. Вона навіть не зрозуміла що сталося. Все ж було добре. А потім різкий біль і землетрус. Ну їй так здалося. 

  Мару поселили в кімнату зі ще трьома дівчатами з якими дівчина не встигла познайомитись. Всі міцно спали. Одна з дівчат що спала навпроти говорила уві сні. Нерозбірливо белькотала, час від часу, щось собі під носа. 

На дворі глибока ніч. Крізь вікна чути як завиває холодний вітер. За вікном лютувала  зимова буря. 

 Єдине що освітлює кімнату –  свічка. Тьмяне світло  й звук горіння створюють дивну атмосферу. Яка раніше б допомогла дівчині розслабитись та не тепер.

 Мозок закипав від думок. Раніше фізичне навантаження під час тренувань давало змогу перемкнутися. Та тепер ця можливість втрачена. А інших способів поки не знайшла.

Найтяжчою була згадка слів Ерімми.

– Іноді ми можемо не помічати того що у нас під носом, або ж вважати незначним. 

Такою була відповідь жінки на зізнання Мари у тому, що вона не розкрила свій дар ба навіть поняття не має в чому саме він може полягати. 

Дівчина й до того задумувалася над тим що зміни в її житті можуть бути пов’язаними з пробудженням дару. Та потім вона зрозуміла що помилилася. 

Вставши з ліжка дівчина підійшла до дзеркала й в тьмяному світлі почала себе розглядати. Нічого нового. Все те саме руде й неслухняне волосся. Біла бліда шкіра. І на вигляд слабке та худорляве тіло. Фізичні навантаження, стрес і відсутність апетиту далися в знаки. 

Накинувши ковтину дівчина вирішила сходити до туалету. Вона взяла свічку й вийшла з кімнати. Їй при заселенні показували куди йти, але зараз вийшовши в коридор дівчина розгубилася.  Ставши посеред коридору зі свічкою в руках оглянулася навколо. 

Пусто, й тихо.  Мара вирішила піти ліворуч. Їй було якось боязко йти самій нічним коридором який майже не освітлювався. А ще холодно, дуже холодно. Вона вже думала повертатися назад в кімнату коли не помітивши повороту врізалася в когось. 

– Обережніше! – почула злий шепіт.

– Вибач, – вирвалося на автоматі. 

Посунувши свічку блище мара розгледіла обличчя.  Обличчя того самого блакитноокого хлопця. 

– Прибери, – рявкнув він дівчині. – Ти чого тут зі свічкою гуляєш так пізно? – вже спокійніше запитав.

– Туалет шукала, – тихо відповіла Мара й відчула сильний дискомфорт від погляду хлопця. 

– Тобі в інший бік, – спокійно ніби нічого не сталося відповів і забрав з рук дівчини свічку. – Ходімо проведу.

Його дії збивали з пантелику. мовчки й слухняно Мара  рушила слідом. Через хвилину хлопець зупинився біля дверей без таблички й обернувся до неї. 

– Тобі сюди, – спокійно передав свічку назад в її руки.

На секунду пальці стикнулися дівчина відчула жар. Легкий і приємний що пройшовся тілом. 

– Д-дякую! – заікаючись чи то від холоду, чи то від ніяковості сказала Мара.

– Тиж в туалет хотіла, вірно? То йди, – холодно відповів.

І воно пішла про себе думаючи що цей хлопець занадто вже грубий і самозакоханий. Його поведінка її розізлила. Вона й сама не зрозуміла чому але щоки аж  палали від злості на нього. Зробивши свої справи, й вмивши обличчя дівчина вийшла з вбиральні й хотіла піти назад в кімнату. Аж тут біля входу її чекав сюрприз вона думала що блакитноокий пішов. Але ні. Він стояв спершись на стіну біля дверей з опущеною головою, руки в карманах штанів.

– Ти все? – ніби пересвідчуючись в здогадках запитав. 

– Так. А ти чого? Я думала ти пішов, – злегка ошелешено промовила дівчина.

В неї був саме той стан коли ти ніби стаєш розумово відсталою. В його очах вона виглядала смішною. З цим виразом обличчя, злегка привідкритим ротом, розпатланим волоссям та свічкою у руках. 

Руде ягня. Про себе назвав він дівчину що стояла перед ним.На вигляд така слабка й легка. Звідкись взялося бажання взяти її на руки й понести. Та він його придушив. Сам не розумів чому. Чому вона не йде йому з голові від самого моменту коли їх погляди зустрілись. Чому зараз не в ліжку а тут з нею біля туалету. Він йшов у свою спальню коли її перестрів.  Дії виконалися швидше ніж він їх усвідомив. Він не планував її чекати але чекав. Виправдовувався нібито вона може загубитись.  Хоча йому не мало б  бути до цього діла. Але було. Він відчував йому є діло до її справ. 

Провівши її до кімнати він повернувся в свою. Чомусь в грудях боляче вкололо коли згадав як рудоволосе ягня впало в руки Сафіра. Те як занепокоєно він на неї дивився, як обережно взяв на руки. Й який болючий вираз був на обличчі дівчини коли вона падала в його руки. Він ледь стримав порив підбігти до неї. 

Тільки після того як побачив її в коридорі при тямі й розгубленою він зрозумів наскільки сильно непокоївся за неї. З голови не йшов її образ.

 Вперше за такий довгий час він заснув з посмішкою на вустах.