Розподілення

День першого снігопаду. Всюди все покривається сріблястими сніжинками й морозними узорами. Перший навчальний день в академії. Прийняті в неї студенти збираються в головній залі з височенною стелею. На якій кригою вигравіювані чудернацькі й просто неймовірно гарні візерунки. Ті хто бачать її вперше оглядаються роззявивши рота. В перший день який там називать День розподілу всі одягнені в те що їм зручно. Пізніше вже в кожного буде уніформа відповідного факультету та курсу. 

– Маро! – з натовпу почула дівчина. 

А через хвилину вона помітила й того хто гукав. Усмішка сама собою розквітає на вустах дівчини. Високо здійнявши руку її гукав Тейт. 

– Тейт! 

Друзі підійшли одне до одного й міцно обійнялися.

– Ну, що, який факультет!? – згораючи від нетерплячки цікавився хлопець.

– Архітектура та мистецтво. Я обрала згрупований факультет. 

Щось в голосі подруги насторожило Тейта. Він уважно роздивлявся обличчя дівчини та відповіді не знаходив. 

– Мар? Все в порядку? – обережно запитав хлопець та відповідь почути не встиг.

Запищала апаратура й увесь зал почув голос. 

– Увага студенти! Дякую всім тим хто залишився з нами з минулого року й вітаю тих хто тільки но сюди прибув. Й незабаром також стане невід'ємною частиною нашої академічної родини. Кожен з вас вже обрав бажаний факультет. Цього року в нас є учні з інших пір року. Нам добре відомо наскільки шокуючою новиною для всіх стало рішення директорату. Відкрию вам таємницю. Директорат сам у шоці від свого рішення. Ален як то кажуть хто не ризикує не п’є лимонаду.

Залом пройшла хвиля перешіптувань й косих поглядів. 

– Увага! У Вас всіх буде вдосталь часу аби про все поговорити під час перерв. А зараз слухайте уважно! Кожен з вас обрав бажаний факультет. Тепер же вам залишилося пройти перевірку на придатність до обраного факультету. Це стандартна процедура. Ті хто перевірку не пройдуть повертаються назад в залу розподілу аби пройти процедуру автоматичного перерозподілу У кожного з вас є особливий дар який приноситиме користь якщо його правильно використовувати. Ми спершу даємо змогу спробувати вам самим  обрати направлення. Та якщо ваш вибір невірний ми допомагаємо вам знайти правильний курс.  Що ж стосується першокурсників що не є зимовими прохання після занять повернутися в цю залу. Для чого ми вам повідомимо пізніше. На цьому усе! Хорошого та морозного вам дня милі!

Жінка покинула сцену. Навколо почався гамір. Викладачі групували дітей, аби відвести в потрібну аудиторію. 

Перевіркою на профпридатність стали заговорені пензлик та олівець. Кожен в аудиторії мав вийти в центр до мольберта й за допомогою одного з предметів створити малюнок. Обмежень не поставили головне аби намалювати. Заняття виявилося досить веселим. В деяких малювалося зовсім не те що вони уявляли, декого забризкало фарбами. Лише кільком вдалося легко й просто виконати завдання. Мара вийшла останньою. Вона нервувала. Вагалася, й боялася що не вийде. Через страх та нерви її почало нудити. Не впевненою ходою, переминаючи пальці рук підійшла до мольберта й взяла пензель. Ворсинки ледь торкалися полотна. Занадто не впевнений рух. Дива не сталося й полотно залишилося білим. Страх змушував тремтіти тіло. Вона відчувала всі погляди на собі й хотіла сховатися. Сором за невдачу. Нудота посилювалася вона хотіла опустити руку та не вийшло.

– Сміливіше, – донесло до вух підбадьорливий шепіт позаду. 

– Ви повинні чітко уявити те що бажаєте зобразити. Дозвольте руці з пензлем зобразити уявне.

Зобразити уявне. Коли в голові пустка, а в серці страх. Дивлячись на те як чаклують інші виходячи до мольберта, на їхні картини. Мара відчула себе самозванкою. Вона злякалася. В черговий раз пригадуючи свої невдачі.  

– Зроби глибокий вдих, закрий очі й повільно видихай, – ніжний голос позаду і легка рука що торкнулася плеча. 

Мара послухала. Глибоко вдихнула й відчула неймовірно приємний аромат квітів морозу. Дивне й незвичне поєднання. Вона не бачила хто стоїть позаду. Тоненькі пальчики легко торкнулися руки й піднесли її ближче до мольберта. Аромат квітів і ніжний голос заспокоювали. Глибокий вдих і повільний видих і з пам’яті виринув спогад. Вони у трьох гуляють чудесним садом такі щасливі. Тепло від спогадів зігріло душу й розслабили тіло. Рука сама провела пензлем по полотну. 

– Дуже добре, – стримано сказав учитель.  

Розплющивши очі Мара побачила прекрасний пейзаж зимового саду на полотні. Його краса вражала. Позаду почулося шепотіння й навіть свист. В середині ніби гора з плеч. Відчуття полегшення ніби окрилило дівчину. Обернувшись вона побачила світловолосу дівчину з глибокими очима небесно блакитного кольору. На вигляд така мила та тендітна з широкою усмішкою на пів обличчя.

– Дякую, – тихо сказала Мара.

– Я, Елен! – у відповідь сказала дівчина. – Я помітила тебе ще в холі й одразу зрозуміла. Ми станемо подругами!

Мара була дещо шокована заявою нової знайомої. Їй було не по собі від таких заяв. Вона мабуть зробила занадто шоковане обличчя. Бо Елен простягла руки перед себе й забелькотала. 

– Оу! Вибач! Прошу! Я занадто різка буваю, – вона склала руки за спиною й опустила погляд на взуття. – Просто ти мені так сподобалася що я не стрималася. Й геть забула що ти інтроверт.

Марині очі округлилися. Піднявши погляд Елен пояснила.

– Я емпат, считую почуття та емоції людей.

– Дівчата, – покликав учитель.

Оглянувшись навколо себе дівчата помітили що решта студентів покинули аудиторію.

– Вас чекають в головному холі,  – обличчя учителя не показує жодної емоції.

Він має вигляд ідеальної статуї з мармуру що оживили.  Холодний та спокійний голос. Але внутрішня сила  говорила за нього й давала зрозуміти, що жарти з цим чоловіком – погана ідея.

– Оу, так. Вибачте! – вимовила похапцем, Елен. 

Взявши Мару під руку швидко рушила з аудиторії. Мара відчула як в неї запекла спина ніби хтось поглядом намагався пропекти в ній дірку.  Швидким рухом голови вона глянула за спину ніби просто оглядаючи стіни. Й помітила того самого викладача що пильно дивився дівчатам услід стоячи біля дверей аудиторії. Вона не запам’ятала його імені занадто глибоко в думках ширяла й прослухала його представлення.