Академія загублених драконів»
Розділ 11
— Чому ти сказав, що я твоя господиня? — запитала Емілія.
— Ти вершниця мого сина, — відповів величезний дракон. — А отже, і моя вершниця.
Величезний чорний дракон злетів у небеса й заревів. Тепер його рев був легким і вільним, сповненим радості.
Діана посміхнулася, Ліда також. Усі студенти раділи. Ректорка академії підійшла до Емілії й торкнулася її плеча.
— Еміліє, ти врятувала всіх драконів, — сказала вона.
— Я просто хотіла допомогти їм усім — і драконам, і студентам, — відповіла Емілія.
— Саме це й робить тебе сильною, — сказала ректорка. — Ти не вихваляєшся тим, що найсильніша. Ти просто хочеш допомогти іншим.
Ліда кивнула. Тим часом величезний дракон знову радісно заревів.
— Увага, студенти! На сьогодні всі уроки скасовуються, — оголосила ректорка академії. — Усім потрібно відпочити. Особливо Емілії.
Студенти почали повертатися до академії. Емілія, Ліда та Діана також зайшли до своєї кімнати.
Ліда підійшла до Емілії й обійняла її.
— Емі… — тихо прошепотіла вона.
Діана посміхнулася.
— Ти не просто вершниця, — сказала вона. — Хоча ти й була моїм ворогом, тепер я можу сказати, що ти найкраща вершниця, найкраща подруга й найкраща учениця цієї академії.
Вона зробила невелику паузу, а потім додала:
— Подруго.
Відредаговано: 13.11.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
