Розділ 1

Лія була 13-річною дівчиною, яка все ще не розуміла, що її життя може змінитися від одного моменту. Вона була високою для свого віку — зріст 165 см, з довгими, світлими волоссям, яке часто заплітала в неохайну косу. Її очі, великі і зелені, завжди виглядали зацікавленими і уважними, наче шукаючи таємниці у кожній деталі світу. Лія була схильна до допитливості — не могла пройти повз цікаву книжку, чи старий артефакт, не дослідивши його. Вона любила затишок свого дому і час, проведений у бабусі, відчуваючи себе в безпеці серед тихих вечорів і запашного чаю з корицею.

Та як би спокійно не виглядав її світ, Лія завжди відчувала, що є щось більше, чого вона не розуміє. Вона ніколи не була впевнена, що це саме, але це відчуття завжди було з нею. І, здавалося, того літа це відчуття зростало, мов маленька іскра, готова запалити великий вогонь.

Лія завжди вважала свою бабусю звичайною старенькою жінкою. Вона жила в маленькому будинку на околиці села, де весь світ здавався затишним і спокійним. Бабуся часто сиділа в кріслі-качалці біля вікна і плела різнокольорові серветки, розповідаючи Лії казки про стародавні часи, коли магія була насправді, а не просто вигаданими історіями для дітей. Лія любила ці розповіді, хоча й не могла повірити в їх правдивість. Для неї це були просто красиві фантазії.

Але цього літа все було інакше.

Лія приїхала до бабусі на канікули, як завжди. Вона з нетерпінням чекала вечорів, коли вони з бабусею разом сидітимуть за чашкою чаю з корицею, а бабуся розповідатиме свої улюблені історії. Однак вже з першого дня Лія помітила, що щось не так. Бабуся була незвично мовчазною, і на її обличчі часто можна було побачити вираз тривоги. Вона ставала нервовою навіть через дрібниці, і це турбувало Лію.

Вони сиділи на кухні, коли бабуся несподівано замовкла і подивилася на Лію з серйозним поглядом.

"Ліє, є речі, які ти повинна знати, але які я ніколи не хотіла тобі розповідати", — сказала вона тихо, майже шепочучи.

"Що ти маєш на увазі?" — запитала Лія, не розуміючи, чому бабуся раптом так змінилася. Вона завжди була для неї прикладом мудрості та спокою.

Бабуся глибоко зітхнула і поклала свою чашку на стіл. "Ти маєш силу, Ліє, яку не повинна розуміти. І я боюся, що прийшов час, коли ти повинна буде зробити вибір."

Лія відчула, як у неї морозом побігли хвилі по спині. Що це означає? Яка сила? Вона була звичайною дівчиною, яка любила читати книжки та гуляти лісом. Звідки у неї могла бути сила?

Але бабуся швидко змінила тему, і Лія, хоч і відчувала, що щось не так, не наважилася запитати більше.

Вечір того дня був особливо холодним. Лія лягла спати, але не могла заснути. Її думки крутилися навколо слів бабусі. Вона відчувала, що чогось не вистачає, але що саме — не могла зрозуміти.

Раптом, серед ночі, Лія прокинулася від дивного звуку. Це було схоже на шурхіт, який долинав із-за дверей її кімнати. Їй стало цікаво, і вона вирішила вийти подивитися, що відбувається.

Вона обережно підійшла до дверей, відкрила їх і, на подив, побачила, що двері старої шафи були відчинені. Лія не могла згадати, коли саме вона останній раз їх відкривала. Усередині шафи стояла стара дерев’яна коробка, яку бабуся завжди тримала захованою. Лія зітхнула, бо ця коробка була для неї завжди загадкою, і хоча бабуся не дозволяла торкатися її, зараз вона не могла себе стримати.

Вона обережно підняла коробку і відкрила її. Внутрішність була обклеєна старими тканинами, і всередині знаходився амулет. Лія одразу відчула його дивну енергетику — темне каміння в середині амулету світіло холодним світлом. Вона не могла зрозуміти, чому, але цей предмет привертав її увагу, і навіть, здавалося, притягував її до себе.

Лія простягнула руку і доторкнулася до амулету. У цей момент її серце ніби зупинилося. Вона відчула потужний холод, який охопив усе її тіло, наче кожна клітинка в її організмі почала реагувати на цей предмет. Вона закрила очі, і в її голові з’явилися яскраві образи: незнайомі світи, якісь дивні істоти, і відчуття сили, що переповнює її.

В ту ж мить двері її кімнати різко відкрилися, і в кімнаті з’явилася бабуся. Її обличчя було блідим, а очі — наповнені страхом.

"Не чіпай його, Ліє!" — голос бабусі був наповнений тривогою. Вона швидко забрала амулет з рук онуки і сховала його назад у коробку. "Ти не повинна була його торкатися. Ти не готова."

"Що це? Що сталося?" — Лія була вражена, вона все ще відчувала ту дивну енергію, що залишилася в її руках. Її мозок був заповнений питаннями.

Бабуся подивилася на неї з великим сумом в очах і тихо сказала: "Це амулет давніх часів, і ти повинна тепер знати правду. Ти не просто дівчина, Ліє. Ти — носій давньої сили, і настав час, коли ти повинна вчитися її контролювати."

Від цих слів Лія відчула, як її серце прискорюється. Її бабуся знала щось таке, чого Лія не могла навіть уявити. Але найбільше її здивувала одна фраза бабусі: "Тепер ти маєш йти до Академії."

"Що це за Академія?" — запитала Лія, не розуміючи, що її чекає.

"Це місце, де ти навчишся контролювати свою силу," — відповіла бабуся, її голос став серйозним. "Завтра ми вирушаємо. Ти повинна бути готова."

Лія стояла в тиші, а її розум намагався осмислити все, що сталося. Чому вона? І що за Академія? Вона відчувала, що її життя вже ніколи не буде таким, як раніше.