Глава 27 Разом

Темрява в залі більше не була просто хаосом. Вона стала структурою. Наче щось усвідомило себе. І тепер дивилося на нас. Я не могла відвести погляду від фігури, що формувалася в центрі руїн Великої зали. Вона ще не мала обличчя. Але вже мала намір. І це було найстрашніше.

— Відступайте! — голос ректора прорізав паніку.

Але його майже ніхто не чув. Академія розсипалася на частини. Руни на стінах гасли одна за одною. Захисні кола ламалися, як скло. Істоти з темряви рухалися тепер повільніше. Наче чекали. Наче спостерігали. Я міцніше стиснула руку Кайдена.

— Що нам робити?

Він не відповів одразу. Його погляд був прикутий до фігури в центрі зали. А потім він тихо сказав:

— Якщо воно прокинулося через нас…

Я здригнулася.

— То що?

Кайден повернувся до мене. І вперше його голос не був впевненим.

— То тільки ми можемо його зупинити.

Повітря між нами змінилося. Я відчула це одразу. Зв'язок. Той самий. Але тепер він був сильнішим. Глибшим. Немов не просто магія. А щось живе. Щось, що тягнулося крізь нас обох.

— Ти відчуваєш? — прошепотіла я.

Кайден кивнув.

— Воно реагує на нас.

Фігура в темряві зробила крок. І весь зал здригнувся.

— Розділити їх! — різко крикнув один із магів Ради.

Я різко підняла голову.

— Що?!

— Це єдиний спосіб стабілізувати бар'єр!

У мене похололо всередині. Я одразу зрозуміла.

Вони повернулися до старого рішення. До того самого, про яке говорила Румі.

— Ні! — різко сказав Кайден.

Його голос прорізав шум. Усі обернулися.

— Ви не знаєте, що буде, якщо нас роз'єднати!

Ректор зробив крок уперед. Його обличчя було кам’яним.

— Ми знаємо достатньо.

Я відчула, як по спині пробіг холод.

— Ви знову це робите… — прошепотіла я.

— Ви знову обираєте страх.

Фігура в центрі зали раптом завмерла. Наче слухала нас. А потім повільно повернулася. І вперше я відчула її погляд. Він був не фізичним. Він був усередині.

— Вони не розуміють, — тихо сказала істота.

Голос був не чоловічий і не жіночий. Він був старий. Надто старий.

— Вони ніколи не розуміли.

Кайден зробив крок уперед. Я одразу схопила його за руку.

— Не йди.

Він подивився на мене.

І в його погляді не було сумніву. Лише рішення.

— Я не йду від тебе.

Пауза.

— Я йду з тобою.

Темрява навколо нас почала рухатися. Але не атакувати. Вона відступала. Наче реагувала на щось. На зв'язок. Я відчула, як магія між нами піднімається. Золота сила і темна енергія знову переплелися. Але цього разу — свідомо. Наче ми навчилися нею керувати. Я подивилася на Кайдена.

— Якщо це ми…

— То ми це і зупинимо.

Його голос був тихим. Але твердим. І я повірила. Ми зробили крок уперед разом. І зал одразу відреагував. Руни на підлозі спалахнули. Повітря здригнулося. Темрява відступила ще далі. Наче не витримувала нашої присутності. Фігура в центрі зали нахилила голову.

— Нарешті…

І цього разу в її голосі було щось інше. Не погроза. Не гнів. А впізнавання.

— Що ти таке? — тихо спитала я.

Істота завмерла. А потім відповіла:

— Я те, що ви створили.

У мене похололо всередині.

— Ми?!

Кайден напружився.

— Неможливо…

Але істота продовжила:

— Кожен ваш дотик. Кожен вибір. Кожне порушення їхніх правил.

Пауза.

— Ви відкрили мене.

Зала затремтіла сильніше. Це не просто стародавня сила. Це наслідок. Нашого зв’язку. Ректор зробив крок назад.

— Це пастка…

Але ніхто його вже не слухав. Бо магія між мною і Кайденом почала змінюватися. Ставати сильнішою. І небезпечнішою. Я відчула, як він бере мою руку міцніше.

— Еліно…

— Я тут.

— Не відпускай.

— Я і не збираюся.

І в ту ж секунду світ вибухнув світлом і тінню. Не війною. Не хаосом. А злиттям.

І вперше за всю історію Академії Вердіан темрява і світло перестали бути ворогами. І стали одним цилим.