Глава 13. Ядро темряви

Темрява більше не чекала.Вона пішла на нас.Повітря розірвалося, ніби хтось відкрив невидиму рану в самому просторі.І звідти вийшли вони.Не одна істота.Не дві.Більше.Я втратила рахунок ще до того, як встигла вдихнути.

— Тримайся за мною, — різко сказав Кайден.

Я хотіла заперечити.Але перша істота вдарила.І світ навколо здригнувся.Кайден підняв руку.І темрява вибухнула йому назустріч.Не світло.Не закляття з підручників.Щось інше.Густе.Небезпечне.Живе.Я завмерла.Бо вперше побачила це повністю.Його магія не народжувалася зі світла.Вона виходила з нього, як тінь, яку він тримав у собі занадто довго.

— Кайден… — прошепотіла я.

— Не зараз! — різко сказав він.

Ще одна істота кинулася на нас.Я підняла руки інстинктивно.І магія вибухнула з мене сама.Знову.Темрява.Різка.Неконтрольована.Істота зникла.Але разом із нею — частина коридору просто “розчинилася”.Стіна зникла.

— Я знову це зробила…

— Потім!

Його голос ударив, як лезо.Я стиснула зуби.Ми рухалися вперед.Швидко.Занадто швидко.Істоти з’являлися з усіх боків.Коридор більше не був коридором.Він дихав.Змінювався.Замикався.І відкривався знову, щоб впустити нову загрозу.

— Це не має кінця! — крикнула я.

— Має.

— Тоді де?!

Кайден різко зупинився.Я ледь не врізалася в нього.Перед нами була порожнеча.Темний простір без стін.Без підлоги.Лише пульсуюче ядро темряви в центрі.Наче серце.

— Ось воно, — тихо сказав Кайден.

Я відчула, як усе всередині стискається.

— Що це?

Він мовчав.А потім сказав:

— Причина.

Темрява навколо раптом завмерла.Усі істоти зупинилися.Наче слухали.І тоді одна з них прошепотіла.Без голосу.Прямо в голову.“Повернись.”Я здригнулася.

— Ти це чув?!

— Так.

Кайден зробив крок уперед.

— Не рухайся.

— Ти куди?!

Він не відповів.І просто… пішов до ядра.

— Кайден!

Я кинулася за ним.Але темрява вдарила між нами.Бар’єр.Живий.

— Ти не пройдеш, — тихо сказав він.

Я завмерла.

— Чому?!

Він обернувся.І вперше його обличчя стало іншим.Не холодним.Не впевненим.А важким.

— Бо воно реагує на тебе.

Я не зрозуміла.

— На мене?!

— Так.

Я відчула, як серце пропускає удар.

— Це жахлива новина.

— Я знаю.

Він зробив паузу.І додав тихіше:

— І це не випадковість.

Я похитала головою.

— Що ти маєш на увазі?

Кайден дивився на ядро.

Довго.Наче воно дивилося у відповідь.

— Я прийшов сюди не просто так.

Я завмерла.

— Що?

Він стиснув руку.І темрява навколо нього… відгукнулася.Наче впізнала.

— Я вже був тут раніше.

Тиша.Різка.Глуха.

— Що…?

— І я не повинен був вижити.

Я не могла повірити.

— Ти брешеш.

— Ні.

Він нарешті подивився на мене.І в цьому погляді не було захисту.Лише правда.

— Я частина цього місця.

Я відступила на крок.

— Що ти таке кажеш?..

— Те, що ти маєш почути.

Ядро в центрі спалахнуло.Істоти закричали.І в той самий момент Кайден різко підняв руку.Темрява вибухнула.Але цього разу вона була іншою.Стабільною.Контрольованою.Наче він більше не боровся з нею.А дозволив їй бути собою.

— Закрий очі, — крикнув він.

— Що?!

— ЗАРАЗ!

Я підкорилася.І в ту ж секунду світ вибухнув.Темрява і магія зіткнулися.Я відчула це тілом.Наче простір розірвався.Коли я відкрила очі — істоти зникли.Ядро тріснуло.І повільно розчинилося.Наче його ніколи не було.Тиша.Абсолютна.Я важко дихала.

— Що ти зробив…?

Кайден стояв спиною до мене.Нерухомо.

— Закрив те, що відкрив сам.

Я зробила крок ближче.

— Ти сказав… що був тут раніше.

Він кивнув.

— І вони мене впізнали.

Я відчула холод.

— Хто ти?

Тиша.Довга.І вперше він не ухилився.

— Проблема, яку Академія не змогла поховати.

Я завмерла.Позаду нас руни згасали.Але в мені щось почало горіти.І це було гірше за темряву.Бо я зрозуміла ще одну річ.Я ревнувала.Не до сили.Не до магії.А до того, що він має минуле, в яке мене не пускають.