глава4 Перший конфлікт

Після того моменту в коридорі я ще довго не могла нормально дихати.Не тому, що мені було страшно.А тому, що повітря в Академії ніби змінилося.Наче щось, що довго було спокійним під товщею каменю, нарешті дало тріщину.Я йшла коридорами майже автоматично, не пам’ятаючи, як покинула той простір між Кайденом і Лореном. Студенти розступалися, але тепер я відчувала не просто погляди.Я відчувала увагу.Справжню.Як натягнуту нитку між мною і всім цим місцем.Академія Вердіан більше не здавалася нейтральною.Вона ніби… вирішувала.Я зайшла в першу ж порожню аудиторію і зачинила двері.Тиша.Нарешті.Я сперлася спиною об стіну і заплющила очі.

— Що це було… — прошепотіла я.

Лорен.КайденІ те, як простір між ними змінився.Це не була просто ворожнеча студентів.Це було щось старіше.Глибше.Небезпечніше.Я повільно видихнула, намагаючись заспокоїтись.І саме в цей момент повітря в кімнаті змінилося.Я різко розплющила очі.Світло магічних кристалів над головою злегка тремтіло.Ніби реагувало на чиюсь присутність.

— Я ж казав, — пролунав голос з темряви біля дверей. — Ти привертаєш проблеми.- сказав Кайден

Він стояв, не входячи повністю в кімнату, ніби перевіряв межу.

— Ти завжди так заходиш у кімнати? — запитала я.

— Тільки коли в них небезпечно.

Я фиркнула.

— Дуже втішно.

Він не відреагував.Лише уважно дивився на мене.І цей погляд знову змусив мене відчути те саме, що й учора.Ніби він бачить більше, ніж має право.

— Ти не мала з ним говорити, — сказав він.

— Я не “говорила”. Він підійшов сам.

— І ти відповідала.

— Я не мовчатиму тільки тому, що комусь це не подобається.

Між нами на деякий час виникла тиша.Кайден повільно зайшов у кімнату.Тепер він був ближче.

І я знову відчула ту магію під шкірою.Стриману.Небезпечну.

— Лорен не з тих, хто “просто підходить”, — сказав він.

— Я вже помітила.

Він на секунду затримав погляд.

— Тоді ти повинна розуміти, що він тебе перевіряє.

— На що?

— На те, чи ти виживеш тут.

Я стиснула руки.

— Чудово місце для навчання.

— Це не жарт.

Його голос став тихішим.

— Тут слабких не захищають правила. Їх просто… прибирають.

Я відчула, як у грудях щось стислося.Але не страх,а злість.

— І ти теж так робиш? — запитала я прямо.

Його погляд став холоднішим.

— Я не Лорен.

Це прозвучало так, ніби між ними була межа, яку не можна переступати.Я хотіла ще щось сказати, але двері в аудиторію різко відчинилися.

Сильний удар дверми.І в кімнату увійшов Лорен.Без дозволу.Він навіть не подивився на мене одразу.Його погляд був спрямований тільки на Кайдена.

— Я так і знав, що ти її знайдеш першим, — сказав він спокійно.

— Вийди.

— Ні, — Лорен зробив крок уперед. — Це вже не твоя територія.

Я відчула, як повітря між ними знову починає змінюватися.Натяг.Тиск.Небезпечна межа.

— Ви двоє… — почала я.

— Мовчи, — одночасно сказали вони обидва.

І це було настільки синхронно, що я на секунду завмерла.Лорен усміхнувся.

— Бачиш? Вона вже слухається не того.

Кайден різко зробив крок уперед.І простір вибухнув магією.Я не бачила закляття.

Я відчула його.Як удар у повітря.Кристали над головою спалахнули, а потім потьмяніли.

— Досить, — голос Кайдена став небезпечним. — Ти не чіпатимеш її.

— А ти хто такий, щоб мені наказувати? — Лорен підняв руку.

І я побачила це.Його магія була іншою.Вона не тиснула.Вона різала.Повітря ніби стало гострим.Я відступила до стіни інстинктивно.

— СТОП! — вигукнула я.

І в ту ж секунду щось пішло не так.Моя магія… відповіла.Я відчула, як щось усередині мене відкривається.Ніби замок, який довго тримали закритим.Світло в кімнаті згасло.

Тиша.А потім — вибух енергії.Темрява розійшлася хвилею від мене.Я не контролювала це.Я навіть не розуміла, що роблю.Повітря розірвалося.

І обох — Кайдена і Лорена — відкинуло назад.

Стіни затремтіли.Кристали тріснули.Я впала на коліна, важко дихаючи.

— Що… я… — прошепотіла я.

Тиша.А потім повільний звук кроків.Кайден підвівся першим.Його погляд був іншим.Не здивованим.Не злим.А… уважним.Небезпечно уважним.

— Ти це відчула? — тихо запитав він.

Я не відповіла.Лорен теж піднявся.Але його вираз обличчя змінився.Вперше.Без усмішки.Без гри.

— Ні… — сказав він майже пошепки.

Його погляд був прикований до мене.

— Це неможливо.

Я повільно піднялася.Руки тремтіли.

— Я не хотіла…

Але Лорен не слухав.Він зробив крок уперед.

— Покажи ще раз.

Кайден різко став між нами.

— Не підходь.

Лорен усміхнувся, але тепер це було інакше.Менш впевнено.

— Ти теж це відчув.

Кайден не відповів.І це було відповіддю.Я стояла між ними і вперше зрозуміла:

Я не просто студентка в Академії Вердіан.Я — щось, що вони обидва бояться назвати.

І саме через це вони вже не зупиняться.Лорен повільно відступив до дверей.

— Це ще не кінець, — сказав він.

І подивився прямо на мене.

— Тепер ти справді цікава.

Він вийшов.Двері зачинилися.Тиша повернулася.Але вона вже не була порожньою.Кайден повернувся до мене.Його погляд був важкий.

— Ти більше не маєш права бути “обережною”, — сказав він тихо.

Я ковтнула повітря.

— Що це було?

Він довго мовчав.А потім відповів:

— Початок того, чого в цій Академії бояться більше, ніж темної магії.Ти не просто новенька, Еліно.

І вперше він сказав моє ім’я так, ніби воно вже мало значення.

— Ти — причина, чому правила починають ламатися.

Я стояла мовчки.І вперше справді відчула:Я потрапила не в школу магії.А в місце, де магія вибирає жертву.І я, здається, вже вибрана.