глава2 Перша зустріч

Я ще довго стояла в коридорі після того, як він пішов.Його ім’я — Кайден — ніби залишилося в повітрі. Не звичайне ім’я. Воно звучало так, ніби його вимовляють не люди, а щось старіше… щось, що пам’ятає магію ще до того, як її почали вивчати.Я зробила глибокий вдих і змусила себе рухатися далі.Коридори Академії Вердіан були нескінченні. Камінь під ногами був холодний, майже живий — іноді мені здавалося, що він реагує на кроки. Світло кристалів над головою пульсувало ледь помітно, ніби реагувало на присутність студентів.Я йшла навмання, поки не відчула дивний тиск у повітрі.Магія тут була всюди. Але зараз… вона ніби загусла.Як перед бурею.І тоді я це почула,шепіт.Не словами,а швидше відчуттям, що хтось дивиться крізь стіни.Я різко зупинилася.І в ту ж секунду щось з’явилося в кінці коридору. Це була тінь.Вона не мала чіткої форми. Лише рух, що не належав світлу. Вона ковзнула по стіні, і кристали над головою миттєво потьмяніли.Я відступила на крок.Повітря стало важчим.

— Це не схоже на звичайну магію… — прошепотіла я.

Тінь зупинилася.І повернулася до мене.Я відчула холод, що пройшовся по спині. Не фізичний. Інший. Ніби хтось торкнувся моєї магії зсередини.

Я підняла руку інстинктивно — не знаючи, що саме роблю.І тоді почулося різке:

— Не рухайся.

Голос.Я вже знала цей голос. Це був-Кайден.Він з’явився збоку, швидко, ніби вирізався з самої темряви коридору. Його погляд одразу впав на тінь — і в ту ж мить я побачила щось нове в ньому.Не спокій,а контроль.

— Ти що тут робиш? — прошипів він.

— Я просто… заблукала.

— У цьому місці “просто заблукала” не працює, — холодно кинув він.

Тінь ворухнулася.І цього разу вона ніби стала ближчою.Кайден не відвів погляду.

— Не дивись на неї довго, — сказав він тихіше. — Вона реагує на страх.

— Це… що взагалі таке?

Він не відповів одразу.Лише зробив крок уперед.І я побачила, як повітря навколо нього змінюється.Магія.Але не така, як у студентів, яких я бачила раніше.Це було… глибше.Наче щось, що не вивчають.Але стримують.

— Це залишок, — нарешті сказав він. — Те, що не мало залишитися в коридорах Академії.

— І чому воно тут?

Його погляд на мить зустрівся з моїм.І в цьому погляді було щось небезпечне.

— Бо Академія Вердіан ніколи не була безпечною.

Тінь різко зрушилася.Дуже швидко.Що я не встигла навіть вдихнути.Але Кайден рухнув першим.

Він підняв руку — і повітря ніби розірвалося.Темна хвиля магії вдарила вперед.Тінь закричала.

Не звуком. Відчуттям. Наче сама реальність здригнулася.Я відступила, серце шалено билося.

— Не стій позаду мене, — кинув він.

— Я не збиралася…

— Тоді не заважай.

Його голос був холодний.Але руки — стабільні.Контрольовані.Небезпечно точні.Я вперше побачила, як він справді використовує магію.І це було зовсім не схоже на навчання.Тінь почала розпадатися, ніби її стирали з простору.Але перед тим, як зникнути, вона “подивилася” на мене.І я відчула це чітко.Вона запам’ятала мене.Раптово все стихло.Кристали знову засвітилися, ніби нічого не сталося.Лише ми двоє стояли в коридорі.Кайден повільно опустив руку.Його дихання було рівним.Але очі…Вони стали ще холодніші.Він повернувся до мене.

— Якщо хочеш вижити тут, — сказав він тихо, — не блукай одна.Пауза.

— І не потрапляй більше під такі речі.

Я ковтнула повітря.

— Це було… що?

Він вже розвертався.

— Перше попередження Академії.-Сказав він

І пішов.А я залишилася стояти в тиші, яка більше не здавалася порожньою.Тепер вона здавалася живою.