Розділ пятий. Частина перша

Розділ пятий про те як наймолодший архімаг знайшов друга; про страшні таємниці та про тих, хто повинен навчити Янгола Смерті реаліям життя.

Частина перша. Холодне пробудження.

Академія магії та магічних істот.

Спальне крило цілителів. Кімната Хель.

Хель ще кілька хвилин роздивлялась прибуваючих адептів і врешті відчула слабкість. Її повіки стали заважкими, а голова туманною, тому відьма вирішила заплющити очі на одну мить і не помітила як за цю саму мить вже розчинилася у сонному маренні. Вона була виснажена настільки, що заснула у неприродньому для неї положенні тіла і жодного разу не поворухнулась.

– Вставай, гидке дівчисько! – чулося вдалені.

Хель здригнулася всім тілом від скреготливого голосу та не відкривала очей, адже не могла цього зробити. Вона була занадто втомлена. Все її тіло і розум вели супротив тому що чули, адже голос що звертався до неї був приглушеним та нагадував відлуння, хоча і належав знайомій їй істоті.  

– Вставай, гидке дівчисько! – вимагав домовик, топчачись на голові рудоволосої господині, яка явно не збиралася цього робити. – Вставай, негайно!

Хель не відповідала. Вона все більше притулялася до вікна, намагаючись не піддаватись на цікавість, яка підштовхувала її до реальності. А в цій реальності не було нічого хорошо, лише одні неприємності та розчарування. Особливо тоді, коли вона повинна була усвідомити, що сьогодні перший день її самостійного академічного життя.

– Вставай, гидке дівчисько! – прохрипів домовик прямо у вухо відьми, відкинувши її руді пасма. – Вставай!

Крізь дрімоту, відмахуючись від настирного домовика, Хель врешті решт зітхнула і, розплющила одне око. Вона відчувала себе неймовірно слабкою. Тремор всього тіла та незмога поворухнутись сповіщали про перевтому. Але домовик наполягав на своєму і не збирався відчеплятись від неї попри все її незадоволення.

– Вставай, гидке дівчисько! Час йти на навчання!

– Я хочу поспати. – промямлила Хель, втискаючись плечем у вікно.

– А я останній раз пропоную, вставай!

– Не можу. – проциділа відьма, впадаючи в сон. Та вже за мить пожалкувала про це.

Домовик Чорного замку завжди мав специфічний підхід до виховання дітей, яких він терпіти не міг. А у його господаря їх було двоє. І якщо Владлен з самого малечку був спокійним хлопчиком і не мав поганих звичок, то його сестра мала гедзя в голові чи іншому місці, тому постійно з нею були проблеми. Та домовик завжди мав туза в рукаві, щоб заохотити веридливе дитя до заспокоєння і вгамування.

Він обіцяв Кері Іштар, що буде слідкувати за Хель і дбати про неї так само як він це робив вдома. А якщо йому було дозволено робити все що йому заманеться вдома, то в стінах Академії магії і магічних істот заборон для домовика Чорного замку не існувало.

На рудоволосу відьму, що продовжувала притулятися до вікна та не очікувала нічого радикального, вилилось ціле відро холодної, майже крижаної води. І це спрацювало. Хель розгублено схопилася з місця і зістрибнула з підвіконня. Дивлячись по сторонах та з недовірою оглядаючи кімнату, вона не могла зрозуміти де знаходиться та що з нею сталося. Обхопивши плечі руками та тупцюючі на місці, намагаючись зігрітися, вона кілька разів ображено шмигнула носом.

Врешті її очі знайшли того, хто так безсердечно познущався над нею. Вона немиготливим поглядом дивилась на домовика, який спокійно сидів на ліжку і великими карими очима дивився на неї у відповідь.

– Т-ти, чуддоовиськоо лліссове! – процокотіла Хель.

– Мені велено за тобою наглядати. Щоб не схудла, у бруді не потопала і не пропускала навчання! А решта – твої проблеми, дівчисько! – вирішивши, що справу зроблено, домовик зник, розчинившись в повітрі.

– Ненавиджу тебе! – вигукнула вона навздогін, хоча це були лише пусті слова, які не мали жодного значення. Хель з самого малечку була приречена на любов до цього завжди незадоволеного вовняного клубка, який попри все турбувався про неї та захищав, сам того не помічаючи.

Витираючи краплі води з обличчя, Хель фиркала та розлючено обіцяла, що не спустить цього домовику і обовязково помститься йому. Опустивши голову, вона неохоче пробігла до вбиральні, згадуючи про своє бажання вивчити як умога більше повсякденних заклинань, щоб полегшити буденність життя. Та нажаль, як усім відомо, магія так не працює. Не можна використовувати магію направо і наліво. Точніше, одна відьма з величного роду забороняла таке робити.

За кілька хвилин почувся стук у двері.

– Готова Хе.. Айлін? – До кімнати увійшов Владлен і здивовано насупив брови, коли побачив розлючену сестру, яка щойно вийшла до нього з закутку, що мав би бути вбиральнею. – З тобою все гаразд?

– Ні. – відрізала вона.

– Дай-но здогадаюсь, Зюзюка допоміг прокинутись? – припустив Владлен, розтягуючи губи у посмішці.

– Колись я його задавлю своїми руками! – пригрозила Хель і важко зітхнувши повернулась до створення правильного образу пустельної відьми.

Хель закріпила останню шпильку у волоссі і опустивши руки, поглянула на свого старшого брата, який сів на краечку її ліжка і мовчки спостерігав за нею. Рожеві вуста його молодшої сестри розтягнулися в легкій посмішці, поєднавшись з блиском рожевих тіней, які приховували втому її очей та освіжали. Персикова сукня з рюшами та бантами була ніжною та майже невідчутною на тілі. Туфельки-лодочки добре сиділи на ніжках і майже подобались Хель своїм комфортом і легкістю. Останнім акцентом стали рукавички, що забезпечували захист від необережного рукостискання.

– Не перестаралася? – Запитала вона, зав'язуючи рожевий бант на шиї.

– Ні, я так не думаю. – Видихнув Владлен і жестом запросив Хель вийти в коридор. – Я повинен супроводити тебе в перший твій день.

– Яка честь! – підморгнула відьма, переступивши поріг. – Бачу, до академії повернулися всі адепти про яких ти казав.  

Хель не встигала розглядати обличчя всіх тих, хто траплявся на їхньому шляху, але підмітила цікаву деталь, яка бентежила її дівочу уяву. Деякі з адептів мали різнокольорові мантії, хоча більшість були одягнені на свій смак та розсуд. По суті усі школи та академії Пятиземеллля мали спеціальну форму, яка була обовязковою для учнів та адептів, щоб мати змогу відрізнятись один від одного на міжшкільних та міжакадемічних зустрічах чи балах.