Розділ четвертий. Частина друга

Частина друга. Перше забране життя.

Академія магії та магічних істот.

Десь в коридорах академії.

Один.
Холодне, ледь тепле дихання темного ельфа обпалює губи Хель, і хвилююче усвідомлення насолоди заповнює легені. Губи відьми податливо розкриваються, впускаючи до рота гострий язик Катайра.
Два. 
Темний ельф не послаблює свою хватку, сильніше притискаючи Хель до стіни, відчуваючи що вона більше не супротивиться йому.
Три. 
Катайр Дайре Адаєль завмирає, відчуваючи як втрачає життєву силу. Його витончене обличчя змінюється до невпізнання: біло-блакитні лінії на темній шкірі зливаються з нею і вже за мить чорніють до обвуглення. Вени на шиї здуваються, перетворюючи усе тіло і обличчя Катайра у висушену муміфікацію обтягнену джгутами. Його очі вкриваються туманною пеленою, піддаючись смертельному поцілунку. 
Розуміючи, що зараз цілком вільно можна відштовхнути свою жертву, Хель не поспішає цього робити. Вона зачарована насолодою, смакує бездоганність чужого життя. Приторно - солодке питво заповнює кожну клітинку її тіла,  хоча в роті залишається присмак гіркоти. 
Хель вже не могла згадати коли в останнє відчувала щось подібне. Вона була огороджена від усього живого і сама не мала бажання повторювати ті безглузді смерті. Вона памятала і метелика і могутній дуб, що стали першими і як вона сподівалась, єдиними жертвами її дару.
 Руки Катайра безвольно опустилися вниз, а тіло, виснажене смертоносним даром відьми, окамянівши падало на підлогу. Хель все ще притискалась до стіни і з завмиранням серця спостерігала за своєю новою жертвою, що на останньому подиху корчиться від болю. Тіло темного ельфа судомно посмикується і скручується в позу ембріона, ніби повертаючись до витоку життя, щойно втративши його.
– Що ти накоїла?! – прошепотіла Хель, звертаючись до самої себе, повністю усвідомлюючи що зараз сталося. Її вії здригнулася, випускаючи потоки сліз, що почали омивати палаючі щоки.
Вона знесилено опустилась на коліна і охопивши руками голову, глухо застогнала, оплакуючи смерть темного ельфа. Вона картала себе, ненавидячи свій дар та існування. Все навколо втрачало барви та сутність під впливом холоду, що стрімко охоплював її тіло. Те, що миттєвість тому було таким бажаним і приємним, залишило по собі лише пустоту та невимовний жаль. 
Хель забрала ще одне життя істоти, яка нічим не загрожувала їй. 
Вона відчувала себе спустошеною, уявляючи як між нею та тілом Катайра виростає скляна стіна, що захищає їх один від одного. Нестерпний головний біль нагадував, що все що щойно сталося не було страшним сном, а є реальністю. З глубини душі рвались емоції які складно було контролювати.
Хель звинувачувала себе, що опинилася саме в цьому коридорі, що не змогла переконати Катайра Дайре, що дозволила себе поцілувати, що не схотіла зупинити його хоча й мала на це час. Вона докорювала собі, що повинна була в любий незбагненний спосіб передбачити такий перебіг подій і запобігти цьому. Сльози відчаю безупинно стікали по щоках, осліплюючи собою.
Вже за мить Хель відчула, що не лишень гніваеться на себе, але й жаліє себе. Вона задавалась дитячими питаннями: «Чому саме я? Звідки така несправедливість? За що мені це? Чому мене не навчили контролювати ці сили?». Соромлячись зміни емоцій, вона спробувала розвіяти потурання та кілька разів вдарила себе по голові.
Пройшло кілька хвилин.  
У ще одній спробі заспокоїтися і взяти себе в руки, Хель робить кілька глибоких вдихів і не зводить заплаканих очей з темного ельфа. Він уже не б'ється у конвульсіях. Лежить нерухомо. Нічого в його тілі не натякає на життя. Тиша застигла у коридорі, і дозволяла Хель переконатись в тому, що крім неї навколо немає жодної живої душі. Не має свідків скоїного та месників, які могли б спробувати покарати її на місці.  
– Я ж попереджала тебе. – прошепотіла вона, і вже наступної миті різко відштовхнулася до стіни, упираючись у неї спиною.  
Хель була злякана і здивована водночас. Вона щойно побачила як бездиханне тіло темного ельфа, убитого нею, поворухнулося, стрімко приймаючи притаманний йому вигляд. Блакитні візерунки на темній шкірі запалали яскравістю, засліплюючи собою кожного, хто міг поглянути на них.
– Живий! – зойкнула Хель, посміхаючись до темного ельфа, що щойно струсив головою та повільно підвівся корпусом з підлоги, упираючись на неї ліктями.
 Катайр Дайре Адаєль дивно посміхався, протираючи долонею спітніле чоло, ніс та холодні губи. Примруживши свої хижі очі, він загадково розглядав рудоволосу відьму, не приховуючи свого інтересу і не заперечуючи того факту, що вже зрозумів без пояснень хто вона така. Тепер темний ельф, другий принц шостого королівства знав її таємницю.
– Ти розраховувала на мою смерть? – усміхнувся Катайр, піднявшу свою ідеальну брову, та обтрушуючи забруднену сорочку, яка була прирозтібнута на кілька гудзиків. – я так розумію, що ти не контролюєш свій дар. – він швидко обтрусив і сірі штані, підвівшись на ноги. Та переконавшись в тому, що більше нічим не може покращити свій зовнішній вигляд, підійшов до відьми, яка все ще перебувала в контузії, не розуміючи як йому вдалося пережити смертельний поцілунок. 
Присівши навпроти Хель навпочіпки, Катайр повільно поклав обидві руки на її тремтячі плечі і притримуючи їх, не торкаючись відкритих ділянок шкіри, легко підняв її з підлоги. На його подив, відьма не супротивилась. Вони стояли настільки близько один від одного, що могли чути биття їх сердець. 
– Інший би не вижив. – Видихнув Катайр і легеньким дотиком холодних губ торкнувся кінчика носа Хель, що рефлекторно заплющила очі, готуючись до другої хвилі.
Але нічого не відбулося.
Катайр все ще стояв зовсім близько до неї, вже упираючись руками в стіну по обидва боки від її голови, нависаючи над Хель як скеля. Його холодне дихання обпалювало палаюче обличчя відьми, змушуючи її знову і знову здригатися від нерозуміння, що буде далі. Він вже сповна відчув силу цієї тендітної особи, що була не менш вражена його порятунком ніж він сам. 
Такі темні сили зявляються раз на тисячі літ. Катайр Дайре Адаель за все своє довге життя ніколи не зустрічався з істотою чи твариною, що мала б в собі цей смертоносний дар. Він був обізнаний в легендах про таких особистостей з Першосвіту, та знав що в Незвіданих землях живуть Хантеші – істоти чи краще сказати тварини, які можуть забирати життя лише дотиком. Але ніколи раніше і подумати не міг, що колись сам зустрінеться з цією темрявою, відчувши на собі її подих.
– Значить ти, Айлін, – посміхаючись ширше, Катайр дочекався поки Хель відкриє свої очі і зазирне в його, стримуючи наростаюче бажання, продовжив. – Чи це твоє справжне імя, Янголе Смерті? Можливо, приховано не тільки ім'я та дар, можливо, і зовнішність у тебе не справжня?
– Я ж просила тебе відмовитися від цієї витівки. – виправдовуючись, Хель намагалась уникнути відповіді, але темний ельф був непохитним в бажанні дізнатися правду про неї.
– Я хочу знати твоє справжнє ім'я, Янгол Смерті!
– Навіщо? У сенсі Янгол Смерті? Моє ім'я Айлін. – нервово тараторила Хель, не відводячи погляду від крижаних очей темного ельфа. І додала ледве чутно. – ти й так можеш виказати мене, – заплутавшись у своїх емоціях і почуттях, що хвиля за хвилею накривали її з головою, вона безутішно дивилася в каламутні очі Катайра. – Ти ж усе зрозумів. – Знизуючи плечима, Хель зітхнула. – Чого питаєшся про імя?
– Я хочу знати правду! – так само прохолодно повторив Катайр. – Хто ти?
– Хель. – не витримавши відповіла вона, гордівливо скидаючи підборіддя. – Що тепер?
– Чи не ти та сама Хель – єдина дочка чорного Аббадона? – Хель мовчки кивнула, і нервово закусила губу, про що пожалкувала одразу. – Не роби так! – прошепотів Катайр, опускаючись губами до її губ. – Занадто велика спокуса. Я хоч і швидко регенерую, але мушу почекати з відновленням сил.
Тяжко дихаючи, Хель слухняно стулила губи, щоб не випробовувати Долю та темного ельфа.
– Яка твоя справжня зовнішність?
– Усі говорять, що я точна копія мами. – заспокоюючи хуртовину в животі, вона  продовжує зізнаватися.
– Кері Іштар найкрасивіша жінка у Пятиземеллі. – пригадуючи особу про яку зайшла мова, Катайр Дайре задумався. Він двічі бачив найсильнішу темну відьму, родина якої була знищена інквізицією. Вона дійсно була найдивовижнішою серед усіх відомих йому красунь. Це була єдина відьма, що зовсім не приховувала свою темну сутність, ніби пишаючись нею. – А чому ти змінила зовнішність?
– Щоб мене не знайшли. – брови Катайра піднялись до гори і опустилися на місце, ніби вийшовши на мить з-під контролю господаря. Хель зрозуміла, що не треба чекати подальших запитань, тому почала щиросердечне зізнання. Адже втрачати їй було нічого. Її секрет було розкрито. – Я втекла з дому, уникаючи заміжжя. Змінила зовнішність, щоб мене було важче знайти шукачам мого батька. – і невпевнено поцікавилась, згадавши ті дивні слова, що сказав їй Катайр раніше, – То можна навчитись контролювати мої сили?
– Можна. – підтвердив Катайр Дайре. І продовжив свій допит, відійшовши від відьми в сторону, дозволяючи їй дихати спокійно, адже вже зрозумів, що вона й сама згодна розповідати правду. – Ти ж за для цього вступила в академію? – вона негативно похитала головою. – Як взагалі ти змогла вступити? Ти ж виглядаєш замолодо.
– Мій брат допоміг мені умовити професора Рандольфа скласти вступний іспит. Я його склала, тому мене прийняли на спеціальний факультет як виключення з правил.
– Так просто професор Ран прийняв тебе? – щиро здивувавшись, Катайр оперся лівим плечем у стіну. – Хто твій брат?
– Владлен.
– Цілитель? – перепитав Катайр, намагаючись згадати того дивакуватого хлопа, що так подобається усім професорам академії. – Звісно, прийомний син Чорного Аббадона. 
– Так. – кивнула Хель і поцікавилась, – Ви знайомі з Владленом?
– В академії не має жодного адепта хто б не знав його. – хмикнув темний ельф. – його знають усі так само як і ненавидять. – пояснив він. – Занадто обізнаний в усьому як для людини.
Хель зовсім не здивувалася від почутого, адже знала, що усіх довкола дратує її брат. Нічого не змінилося. Його ненавиділи й дорослі, коли розуміли наскільки обізнаний та освідчений простолюдин, що став прийомним сином в родині архімага та темної відьми. Усіх істот наділених магією безмежно дратував хлопець, що знав набагато більше за них і при цьому не мав магічної сили.
– То ти зарахована на спеціальний факультет. – продовжував роздумувати Катайр, – звісно, професор Ран не пропустить можливості мати при собі Янгола Смерті.
– Це не так. – втрутилась Хель. – він не знає про мої сили. Ніхто крім тебе і Владлена не знає про це.
– ?! – не приховуючи здивування, темний ельф продовжував сканувати відьму, намагаючись знайти інші приховані таемниці. – Тобі буде важко навчатися, якщо про твій дар не будуть знати інші. 
– Якось переживу.
– Тоді за якими показниками тебе було прийнято на спеціальний факультет? Ти ж повинна мати якусь особливість.
– Я не сприймаю чужорідну магію.
– Ось воно що, – обдумуючи відповіді відьми, Катайр продовжував приємно дивуватись їй. – то твій дар смерті поглинає не тільки життя, а й магію. – Хель мовчки кивнула.
– То професор Рандольф знає, що ти донька Чорного Аббадона?
– Ні. – Хель зітхнула, відчуваючи полегшення від того, що змогла поділитися з кимось своєю таємницею і не була засуджена за це. – Він знає лише те, що я кузина Владлена, що я прибула з Піщаних земель і що я маю несприйняття до впливу магії.
– Що ж. Я збережу твою таємницю, Хель. – твердо заявляє Катайр. – Але тобі буде важко стримувати бажаючих пізнати твою темряву.
– Що ти маєш на увазі? – перепитала вона, зовсім не розуміючи на що натякнув темний ельф.
– Ти виглядаєш дуже апетитно як для відьми. Академія не така цнотлива як може здатися, та й про відьомські шабаші усі знають, і про всеядність відьомської натури.
– Я вже в курсі. – підтвердила Хель, і зніяковіло посміхнулась, – я вже привернула увагу декого.
– Кого саме, окрім мене?
– Твого друга.
– Я не маю друзів! – хижо усміхнувся Катайр, примружуючи очі.
– Ой, не лише ти дізнався чужу таємницю сьогодні. – сміливо відказала Хель, задоволена собою. І спробувала вдатися до шантажу. – Я також знаю чужі секрети. І якщо про мене швидко забудуть, якщо ти захочеш розповісти про мене правду, то про дивну дружбу між некромантом та дроу не зможуть забути навіть під дією чар!
– А ти не така проста, як здається! – зробивши комплімент, Катайр обвів поглядом тендітний стан відьми, і повернувшись до її миленького обличчя, зауважив, – в тебе є гострі зубки! Звісно, Владлен розповів тобі про кожного в академії. Він нудотний черв, який знає усі таємниці адептів.
– Тому що ми сім’я! – наголосила Хель. – не забувай про те, з якої сімї ми родом. – погроза в голосі відьми не викликала ніяких емоцій у темного ельфа, але застереження було сприйнято серйозно.
– То Каді поклав око на тебе? Він гарна кандидатура на місце протекторату. В академії знайдеться лише кілька осіб, що можуть спробувати кинути йому виклик. Придивись до нього. Розкажи йому свій секрет і він по можливості навчить тебе чомусь.
– Дуже смішно. – пирхнула Хель. – Я й сама можу постояти за себе.
– Він в курсі твого дару?
– Ні!
– Добре, Янголе Смерті! – відійшовши від стіни, Катайр схрестив руки на грудях і посміхнувся більш мяко. – Я збережу твою таємницю, а ти будеш мовчати про мою. А коли я наберуся сил, ми повторимо все знову!
– Ні! – категорично заявила Хель, обурено граючи бровами. – З чого ти взяв, що я захочу повторювати? Чому саме я стала об'єктом твого дивного бажання?
– Повинна бути причина? 
– Так! Завжди є причина!
– То обери будь-яку. – Катайр знизав плечима.
– Я не хочу обирати. Я просто хочу зрозуміти, чому ти захотів поцілувати мене? Ти викрав мій перший поцілунок!
– Нехай так.
– Що нехай так? – дивуючись ще більше, Хель відчула як її щоки заливаються фарбою, – Ти не відповів на жодне моє запитання. – вона розвела руки в сторони ніби очікуючи відповідей.
– До зустрічі, Янголе Смерті! – посміхаючись ширше і розвернувшись в напрямку звідки прийшов, Катайр запевнив її. – Повторимо все пізніше!
– Нічого не повторимо! – прокричала на весь голос Хель, і тупнула ногою, відчуваючи захриплість в горлі.
– Повір, ти не зможеш мені відмовити. – Обіцяє Катайр Дайре Адаель, ховаючись від неї в темних просторах проміжку.