Пролог 1частина

Частина перша. Договір підписаний кров’ю.

600 років до народження Янгола Смерті.

Чорний замок на сході Чорних земель.

Аббадон безпристрасно дивився на вогонь, що створював притаманну йому музику, потріскуючи в каміні з чорного каменю. Демон війни і руйнувань був втомлений і зневірений чи не вперше в своєму житті. Все що було раніше таким очевидним та характерним, вже не мало жодного значення. Повертатися до старого не було ймовірним, а шукати нового не мало сенсу. Все змінилося рівно тоді, коли було приборкано та заспокоєно Хаотичну магію.

Все стало іншим.

Всі стали іншими.

Втративши велику частку своє руйнівної сили, архідемон не зміг залишитися в пекельному лоні, де була можливість повністю відновитися за кілька сотень тисячоліть. Такою була ціна за надмірне використання магії. Такими були умови магічних всесвітів.

Він не пішов за своїми братами по зброї та переконанням, а залишився на поверхні серед слабких створінь. Щось змінилося в ньому настільки, наскільки він не очікував. Остання Велика битва змінила його назавжди, як і багатьох тих кого він знав. Колись сильні і непереможні істоти, що вважалися богами та божками були знесилені і потребували довготривалого відпочинку.

Аббадон також хотів перепочити від демонічних справ. За останні кілька років він встиг зрозуміти, що навіть на поверхні є місця, де можна сховатися від усіх і усього. А головне, можна сховатися від самого себе, переосмислити своє життя, зробити висновки і спробувати продовжити свій шлях у цьому світі.

Аббадон вже допоміг свому братові та ліпшому другу Балтазару вогняному, що був демоном інтриг та вбивцею світлих відьом та магів. Був таким у минулому житті, адже зміг змінитися кардинально, бо досить довго жив на поверхні, серед істот довгожителів та серед людей і знайшов в них щось, що вплиноло на його світогляд. Він був прикладом того, що кожна істота, якою б темною вона не була може отримати свою свободу. Може бути вільною від зобовязань і будувати самостійне нове життя.

Настали незворотні зміни. Ці зміни торкнулися Аббадона як в обличчі Людиноподібного так і Богоподібного. Він втратив більш ніж половину своїх сил і відчував себе швидко старіючим. В подобі людини це був пристаркуватий чоловік середнього зросту з коротко остриженим волоссям, що нагадувало чорне потерте срібло. Худорлявий, але тим не менш жилистий. З важким обличчам та тьмяними очима сповненими безмежною тугою, що була зрозуміла лише йому. Колись виразні чорніші чорного очі втратили свій пекельний запал, та видавали його небажання боротися з насталими часами бездіяльності та розчарування.

Прислухавшись до поради брата, Аббадон вирішив знайти свою тиху гавань в Чорних землях, що нагадували йому про дім. Чорні, обо як їх називають деякі мандрівники, Дощові землі були вкриті туманами, вважалися осередком дощів та центром зміни погоди від поганої до ще гіршої. Вподобавши собі один з замків на території п’ятого королівства Некромантіум (королівство Смерті), архідемон очікував на зустріч з його тимчасовим власником, щоб умовити його поступитися і віддати права на Чорний замок саме йому.

Чорний замок був однією з небагатьох споруд, що попри усі страшні історії складені про нього, вважався архітектурним скарбом Пятиземелля. Легенди розповідають, що в замку спочивають привиди вбитих ним істот та нечиста сила, що так і норовить затягнути до себе живу душу та поховати її назавжди. За тими ж легендами вважається, що Чорний замок був закладений ще на теренах Першосвіту у володінні темної імперії і досі має в собі енергію того часу, тому є лихою спорудою, що вистояла не одну Велику битву.

Аббадон не був стурбований плітками та казками, що розповідали про замок, він мав віру в те, що такі легенди дозволять йому спокійно жити своїм самітницьким життям. Але наблизившись до величної споруди з чорного каменю, Аббадон зрозумів, що легенди не були простими лячними історіями. Він відчував темну магію та дику енергію першосвіту якою віяло відусюди. Він закохався в цю величну споруду, знайшовши з нею невидимий оку звязок, нібито дві споріднені душі врешті решт зустрілися.

Замок був ідеальним місцем для його спочинку та відновлення втрачених сил.

Пройшло кілька хвилин перш ніж до зали, освітленої кількома згасаючими факелами, увійшов молодий чоловік, на якого очікував Аббадон. Чоловік був розлючений звісткою про зраду одного зі своїх підлеглих, але вирішив, що покарання зрадника може зачекати, а ось такий поважний гість як архідемон – ні. Він затримався на порозі і змінивши гнів на милість, широкою поступю пройшов до каміну. Його ідеально окреслені губи здригнулися в посмішці, а очі загорілися вогнем, приймаючи в себе ту силу та темперамент, що мало полум’я на яке дивився гість.

– Мені доповіли, – монотонний голос чоловіка був тихим і ледве не зливався з піснею, що лунала з каміну. – що сам Абаддон бажає стати власником проклятого Чорного замку. Цей факт мене і дивує, і лестить. – він тримався рівно як натягнута тетива, а руки ховав за спиною. – Невже у всьому П’ятиземеллі не знайшлось нічого більш підходящого для вас?

– То є так. – видихнув демон, беземоційно вислуховуючи смертного. – Нічого підходящого.

–І вас не турбує той факт, що замок вважається проклятим?

– Ні. – сухо відповів Аббадон.

– Та все ж, маю нахабство попередити про дива які кояться в стінах цього велетня, – посмішка чоловіка стала грайливо-задоволеною. – Після Великої битви, за останні кілька років в цих стінах полягло немало істот як смертних так і, – заминаючись в думках, він намагався знайти відповідні слова, щоб не образити поважного гостя, – довгожителів. Не знаю чи ви чули місцевих пліткарів, але це частково правдиві історії. Даю вам слово, що сам перевіряв факти. – демон мовчки кивнув головою. – Чи ви впевнені, що все ще бажаєте стати власником Чорного замку знаючи, що в його стінах сходили з розуму могутні істоти?