Розділ 61

Понад два тижні по тому

- Та годі! Невже ти досі спиш? - У кімнату Ріни ураганом увірвався Скай і швидко розсунув штори, впускаючи сонячне світло. Цього разу він вибрав для себе образ літньої покоївки.

- Я коли-небудь говорила, як ненавиджу тебе? - Натягуючи на голову ковдру, сонно пробурмотіла дівчина.

- Так. Вже кілька сотень разів. Але не сьогодні, - усміхнувся він, сідаючи на край ліжка та стягуючи ковдру з голови.

- А ти взагалі знаєш, що це непристойно? - поцікавилися з-під ковдри.

- Що саме? – невинним тоном уточнив колишній хлопець.

- Заходити до кімнати до незаміжньої дівчини! - гримнув на вухо Глосс, хапаючи метаморфа за шию. - Ану зникни звідси! – вистачило однієї хвилини, щоб виставити хлопця за поріг і самому вийти. Ріна чула, як за дверима вони ще про щось бурхливо сперечалися, але крім усмішки це нічого не викликало.

- Зважаючи на все, ці двоє все одно не дадуть тобі більше поспати, то ж приймай гостей, - Фрейя безцеремонно увійшла до кімнати, а потім упала в крісло поруч із ліжком.

- На мою думку, за ці дні ви вже давно перестали бути гостями. Постав тут ще кілька ліжок, і поселилися б з кінцями, - усміхнулася Ріна.

- Щось не пригадаю, щоб ти заперечувала, - Фрейя, як завжди, нахабно посміхнулась і зчепила руки в замку.

- Ніби я мала вибір.

- З нами у тебе ніколи не буде вибору, - впевнено промовила дівчина.

Зі словами Фрейї було важко не погодитися. Ось уже понад два тижні її подруги, Скай і навіть професор Глосс постійно перебували в Йоденхелі. Спочатку врятували її, потім – допомагали лікувати та з'ясовували подробиці справ гела Стенфілда, а тепер – просто відпочивали, заразом шукаючи потенційних змовників.

Перші дні після повернення додому для Ріни були найважчими. Від переохолодження, травм та виснаження було нелегко одужати. Тим паче, що весь цей час у її крові знаходилася отрута Шаяна. Якби найманці тоді не вбили нага, то доля гели була б непривабливою – вона рвалася б до свого ката, як раніше Алексія. Але його смерть все змінила - прив'язки не сталося, і крім страшної рани нічого Ріні не загрожувало. Звичайно, шрам залишиться на все життя - подібні укуси навіть магія не заліковує, але дівчина не звертала на це уваги.

Дивно, але єдиною людиною, яка цілодобово сиділа поруч із юною гелою Шарден, поки та металася в гарячці, була Фрейя. Вона власною магією постійно збивала температуру або, навпаки, забирала холод хворої. Ніколи раніше синьоволосій не доводилося робити нічого подібного - вона і не думала, що може лікувати людей таким неординарним способом.

Батьки Ріни теж вдень і вночі знаходилися біля ліжка дочки, але вони мали ще й брати участь у розслідуванні. Вина Стенфілда була швидко доведена, хоч він і не особливо пручався. Як і обіцяв шаї Нар, Айя та Амелія допомогли у допиті. Особливістю дару менталістки було те, що вона відчувала навіть найменшу брехню, тому завжди могла сказати, якщо колишній радник щось недомовляв. Амелія ж робила так, що гел Ніколас чув лише ті питання, на які йому особливо не хотілося відповідати. Іноді виходило, що Ріхард міг говорити одне, але в голові зрадника звучали зовсім інші слова.

Користуючись моментом, король Йоденхела перевірив усіх своїх підданих, і в багатьох з них розчарувався. Про те, що серед радників є зрадник, здогадувалося чимало наближених до королівської сім'ї осіб, але кожен мовчав. Ще б пак, адже від того, що війна з нагами знову почнеться, багато хто міг би й виграти. Особливо з тих, хто був пов'язаний із військовою справою.

Гела Стенфілда стратили через три дні після повернення Ріни, а його дочку та ще кількох аристократів засудили до вигнання. Втім, Мегарі вдалося уникнути цієї долі. Більшість гелів після рішення короля відвернулися від неї, але один з мірів все ж таки зробити їй пропозицію. Ще кілька місяців тому дівчина розсміялася б, почувши таке, але зараз змушена була квапливо погодитися. Тільки так вона могла ще залишитись у Йоденхелі й навіть іноді спілкуватися з представниками аристократії. Але, звичайно, залишатися в замку вона більше не могла, і з дня на день мала покинути його.

Лукреції теж знайшлася справа - разом з верховним магом вона готувала для Ріни цілющі зілля. Пізніше, коли в цьому відпала необхідність, допомагала розібратися з тими завалами, які залишив після себе артефактор, що втік. Непомітно для себе дівчина втягнулася і, отримавши дозвіл від Ріхарда, виконала кілька замовлень на прохання аристократів. Звичайно ж, про власні інтереси вона теж не забула, і на повну силу проводила досліди, які раніше були їй недоступні через брак інгредієнтів. Особливу цікавість викликала чарівна сумочка Ріни. Щойно вони повернулися до замку, Лука віддала артефакт Кессіді, але хотіла створити й собі такий самий, уже встигнувши оцінити його користь.

Ская, як і передбачав шаї Нар, залучили до внутрішнього розслідування. Цілими днями йому тільки те й доводилося робити, що прибирати кімнати, підносити чай, стояти на варті й робити все, чим займалися слуги. Адже тільки так хлопець міг підслухати важливі розмови. Звичайно ж, безпосередньо при ньому ніхто і нічого не говорив, але з розмов було ясно, чи хтось із них замішаний у справах гела Стенфілда.

Чим саме займався Глос, було не зрозуміло. Він, наче мовчазний слуга, займався всім - наглядав за станом Ріни, допомагав відстежити незадоволених в оточенні короля, а заразом і контролював колишніх учнів. Шаї Нар особисто дозволив йому затриматися в Йоденхелі, доки ситуація трохи не проясниться. Хоча, хіба може все стати спокійно в королівському палаці, який завжди був осередком більшості інтриг?