Розділ 59

Було холодно. Дуже й дуже холодно. Ріна навіть не здогадувалася, що сніг може обпалювати своїм дотиком. Особливо гостро це відчулося в той момент, коли вона зачерпнула жменю снігу, щоб зупинити кров із рани на шиї. Все тіло нило, а рука, пошкоджена нагом, сильно боліла. Дівчина дбайливо притискала її до грудей і з надією вдивлялася в те місце, де ще нещодавно був портал. Не міг не бути, інакше як вона потрапила б сюди? Але зараз перед нею нічого не було. Справді нічого крім снігу. Наче зимова пустеля розкинулася всюди, поховавши все живе.

Як хотілося вірити в те, що зараз хтось прийде за нею і врятує. Раптом Дар, як це завжди бувало, якимось дивом знайде її, вивільнитися і… Додумати думку навіть не змогла – перед очима стояла картина, як Шаян проткнув тіло друга кинджалом, залишивши глибоку рану. Чи можна сподіватися, що хтось зглянеться над псом і врятує його? Душі людей у ​​ Баркзаарі були черстві, та й кому потрібна майже мертва тварина?

І все ж, здаватися не можна було. Вона не має права це зробити. Чому? Та просто тому, що не хоче! Ріна мала сильне бажання повернутися додому, знову обійняти батьків і приголубити Дара. Пса чи дракона, їй було байдуже. Аби живого та здорового. Шкода тільки, що одного бажання мало. Майже всю магію вона витратила на атаку Шаяна, і зараз її запасів ледь вистачало на найпростіші побутові заклинання. Їх було обмаль, проте можна хоч трохи зігрітися. Хоча б так, щоб знову відчувати своє тіло. Те відгукувалося болем, але це лише дрібниці – головне, що все ще жива.

«Не можна йти, інакше мене не знайдуть», - думала вона, наполегливо намотуючи кола навколо невеликої ділянки. Зробити навіть крок убік було страшно та й боляче. Потім, піддавшись миттєвому бажанню, дівчина присіла - дуже хотілося трохи відпочити. Очі самі собою почали злипатися - втома давалася взнаки. Але Ріна пам'ятала, що спати не можна і щосили противилася цьому.

«Я лише на секунду заплющу очі. Від яскравого снігу вони вже болять», - через деякий час чинити опір стало занадто складно. Та й холод ніби відступив, залишаючи лише приємне тепло.

Багато часу на те, щоб знайти Шаяна, їм не знадобилося – достатньо було просто побігти убік, звідки йшло найбільше галасу. Крики, метушня, шипіння та улюлюкання роззяв направили їх у потрібному напрямку. Глосс різко зупинився і виставив руку убік, перегороджуючи шлях іншим. Вони так поспішали, що ледь не потрапили в самісіньке пекло – троє найманців якраз розправлялися з Шаяном, який раз у раз намагався покалічити когось. Своїм хвостом він уже повалив кілька прилавків баркзаарських торговців і збив з ніг неквапливих перехожих. Нарешті, одним впевненим ударом, один із чоловіків відтяв нагу голову. Тіло востаннє смикнулося й обм'якло. Пісок відразу ввібрав у себе кров, що лилася зі смертельної рани.

– Фу ти! Такий спокійний день був! – виплюнув один із найманців, штурхаючи тіло принца.

- І не кажи! Ну, хоч розім'ялися трохи. Давно я цих змій не зустрічав, - посміхнувся другий.

- Вам аби кулаки почухати, а мені – одні збитки! - пробурчав торговець, збираючи уламки битого посуду.

- Ну, то ми до чого? Він же зовсім озвірів! Не схоже навіть на те, що нормальний! Неначе збожеволів!

Ашхемці переглянулися - отже, їм не здалося, і ця доля спіткала всіх нагів.

- Що тут сталося? Звідки він узявся взагалі? - Підійшов до одного і найманців Глосс.

- А демон його знає! - Знизав плечима чоловік. Після бою він трохи втомився, і тепер розтирав м'язи. - Впав, як з неба на голову!

- З неба, кажеш? - Скай підняв голову вгору і озирнувся - поряд було кілька двох та триповерхових будинків. У Баркзаарі було спекотно, то ж вікна були відчинені майже всюди.

- Ну так. Он прямо на лавку старого Хайфа! - махнув він рукою у бік незадоволеного торговця. Подібні розпитування не викликали в нього жодних підозр – тут усі звикли, що кожен може мати свої секрети.

- Дякую, - швидко кивнув Глосс, і відійшов убік.

- Якщо він і справді вивалився з вікна, то є лише два слушні варіанти. З його вагою він би далеко не відлетів. Хоча, звичайно, залежить від того… - почала роздумувати вголос Лука.

– Які? – перервав її міркування Римус. Спочатку треба було перевірити основні версії, а вже потім думати про інші. Лукреція швидко вказала рукою на потрібні вікна.

- Розділимося? - Уточнив Скай, але було зрозуміло, що від такого варіанту він не в захваті.

- Ні. Якщо з нагом був ще хтось, нам потрібні будуть усі сили. Краще перестрахуватися, - тихо промовив професор.

Перші двері, до яких вони попрямували, були зачинені, але Фрейя вправно заморозила замок і вибила його. Успіх був на їхньому боці – будинок був порожній. Заглядати до кімнат першого поверху не стали, відразу ж перейшовши до огляду на другому. На щастя, їх було небагато, і двері майже всіх прочинені. Окрім однієї.

Скай кинув запитальний погляд на Глосса, і той кивнув, поступаючись місцем метаморфу. Все ж, якщо всередині був хоча б один наг, гела Стенфілда він повинен був знати в обличчя. Хлопець смикнув за ручку, потім доклав трохи зусиль, вибиваючи кволий замок, і, нарешті, увійшов. Від побаченого майже одразу завмер – в одному кутку кімнати на підлозі, прикутий ланцюгами до нашийника, лежав Дарій. Щойно помітивши їх, пес слабо смикнувся і вишкірився, ще більше змащуючись у власній крові. На другому кінці кімнати, спиною до них, лежав труп дівчини.