Розділ 53

Шаян стиснув руку і переможно посміхнувся - так, нехай його план провалився, але свою помсту він все ж втілить у життя. Кілька ночей тому його шпигун відправив артефакт, за допомогою якого можна дістати дівчисько з академії. Ось слово честі, він ще тоді, перед першою війною відчував, що треба було знищити кляту школу! Ну то нічого, він займеться цим трохи пізніше, коли розправиться з усіма, хто завадив йому.

Камінь на долоні обпікав, але це було навіть приємно – відчувати щось подібне. Гел Стенфілд попередив його, що є можливість того, що вдасться отримати тільки супутника, але не саму дівчинку, але змій вирішив ризикнути. Кожен знав, як трепетно ​​менталісти ставляться до своїх тварин, то ж вона навряд чи покинула б його самого. І це не кажучи вже про те, що браслет усе ще міг обмежувати дії королівської племінниці. Він зробив ставку на вірність, і завзятість, властиві всім членом королівської сім'ї й не помилився - варто було тільки викликати другий артефакт, як і Ріна (як би запам'ятати це дурне людське ім'я?!) і її пес опинилися поруч.

Той, хто створив артефакт, був справжнім генієм, не інакше – він не лише змусив їх знепритомніти під час переходу, але ще й зробив так, що зняти нашийник було дуже складно. Заклинання, завдяки якому той звільняв справжню сутність дракона за найменшої небезпеки, більше не працювало. Нагу залишалося лише подбати про те, щоб обидва бранці знаходилися досить далеко один від одного.

Крики за вікном трохи дратували, але хранитель намагався не звертати на них увагу – у вільному місті Баркзаарі ніколи не бувало тихо. Проте це було ідеальне місце для того, щоб чинити свої, не зовсім законні справи. Тут нікого не цікавило, хто ти й звідки, чим займаєшся, і чия кров на твоїх чоботях.

Унікальність міста була в тому, що Баркзаар був найменшим з дев'яти світів Аркани, і в той самий час - найгустонаселенішим. Життя в ньому кипіло, а портали тільки те й встигали робити, що переносити величезну кількість людей. У Баркзаарі існувало чимало переходів у кожен зі світів, у тому числі й у закриті, такі як Крус. Звичайні люди уникали будь-яких згадок про це місто, знаючи, скільки небезпек воно у собі приховує, але для тих, хто хотів сховатися, місця краще було не знайти.

У місті були зібрані представники всіх рас і злодійських професій. Звичайно, зустрічалися і пристойні люди, але вони, радше, були винятком, що підтверджує правило. Ніхто не міг бути впевненим у тому, ким насправді є його сусід – брехня була всюди. Вісім із десяти мешканців Баркзаару користувалися личинами або фантомними образами.

Як і скрізь, у цьому світі була своя ієрархія – у Верхньому місті жила його еліта, розташовувалися храми, адміністрація, магічна академія, центральний ринок (мрія будь-якого торговця всієї Аркани!), офіційні портали та інші «потрібні» будівлі. У Нижньому ж знаходилися дрібні торговці, чорний ринок (будь-який представник Верхнього міста готовий був руку віддати за можливість потрапити туди) і потайні портали – саме через них у Баркзаар потрапляла більша частина його населення. До речі, один із них знаходився якраз біля будинку, який зайняв наг. Щоправда, до якого світу він веде, Шаян навіть цікавився.

Як не дивно, але всі ці люди уживалися між собою і непогано керували містом. Звичайно, займалися темними справами, але в основному вже відійшли від професії. Варта світів їх не чіпала, оскільки Баркзаар був єдиним місцем, вільним від будь-яких законів та зобов'язань. Сміливців, які вирішили щось довести або, не дай Боже, знайти правду, дуже швидко знаходили прирізаними в найближчій канаві.

Чи варто тепер питати, чому саме сюди Шаян подався, бажаючи отримати плату від гели? Ні, він не був дурнем і розумів, що незабаром до його будинку прийдуть непрохані гості. Йому було начхати на це – рано чи пізно кров би все одно пролилася. Але тепер ніхто не наважиться сказати, що війну почав він! Та й не хотілося, щоб його ігри з дівчиськом хтось не вчасно перервав. Адже їм було чим зайнятися. Спершу – освіжувати її відданого супутника, до останнього підтримуючи в ньому життя за допомогою артефакту.

- Вони надто довго не приходять до тями, виправ це, - принц клацнув пальцями та ліниво кивнув у бік Ріни. Та лежала на підлозі в дальньому кутку кімнати, скута по руках і ногах ланцюгами. Пес був прикутий біля протилежної стіни. Звичайно ж скувати йому лапи було б безглуздо, та й не зручно, тому замість цього Шаян одягнув на його шию металевий обруч (до речі, такий же був і на шиї його господарки), а на морду – масивний шкіряний намордник, щоб той не мав ні найменшого шансу вирватися чи нашкодити йому.

- Слухаюся, пане, - тихо промовила за його спиною Алексія, після чого взяла до рук глечик з крижаною водою. Дівчина спокійно підійшла до подруги та вилила все на неї. Від несподіванки Ріна різко підвела голову і відразу скрикнула від болю в шиї.

- Алексіє! - у голосі гели була радість, але в очах з'явилося нерозуміння після того, як міра, не дивлячись на неї, повернулася до столика і взяла другий глечик. Коли крижана вода вилилася на голову Дарія, той відреагував спокійніше, але злий рик все ж таки пролунав у кімнаті.

- Навіть не намагайся - вона більше не твоя подруга. У ній не залишилося нічого, крім бажання виконувати мої накази, - вдоволено протягнув наг, коли дружина сіла біля його ніг і довірливо підставила свою голову під його руки. Неначе відданий собака, що випрошує пестощі від господаря.

- Що ти з нею зробив? - З викликом запитала Ріна. Було навіть дивно, що це перше, чим вона поцікавилася. Адже варто було б подумати про власну долю.