Розділ 43

Фрейя підійшла до дверей і занесла руку для того, щоб постукати, але потім різко відсмикнула її.
«Шасен! Не вірю, що справді роблю це!» - з роздратуванням подумала вона, після чого глибоко вдихнула і швидко постукала у двері. Ріна відкрила майже відразу, ніби тільки те й робила, що чатувала під дверима, чекаючи на її прихід.
- Привіт, - здивовано вимовила дівчина, дивлячись на гостю.
- Привіт. Є кілька хвилин?
- Так, звичайно, проходь, - Ріна відійшла, пропускаючи Фрею до кімнати. Проте, зайшовши всередину, та продовжила мовчати, з вимушеним ентузіазмом оглядаючи меблі. - Вибач, ти щось хотіла? - Нарешті, уточнила Ріна. Поведінка учениці здавалася їй дивною.
- Чому ти так вирішила? - за звичкою рикнула Фрейя, а потім повільно прикрила очі, розуміючи, якою дурепою зараз виглядає. - Так, вибач, якось дивно вийшло, - скуйовдила вона своє волосся та опустила погляд. Просити було не в її правилах, але й знайти причину, щоб просто наодинці поспілкуватися з Ріною, вона не змогла.
- У мене теж буває так, що я забуваю, навіщо прийшла. Або що хотіла сказати, - легковажно знизала плечима дівчина. Її тон і те, як просто сказала це, викликали у Фрейї нову хвилю роздратування. Коли вони знаходилися в компанії, було легше не помічати всі ці дрібниці та відвертатися. Втім, вона і прийшла сюди, щоб вчитися самоконтролю, хіба не так?
Подумки порахувавши до десяти, дівчина вже спокійнішим тоном відповіла:
– У мене такого майже не буває. Я просто прийшла поспілкуватись з тобою. Потеревенити, як подруги, - знизала вона плечима.
Мабуть, тільки виховання не дозволило Ріні відкрити рота від подиву. Бо навіть Дарій підняв голову і з нерозумінням дивився на Фрейю.
- Потеревенити? Зі мною? – уточнила дівчина.
- Так, з тобою, - роздратування все ж таки брало гору, - Невже в це так важко повірити?!
- Взагалі-то, так, - кивнула гела.
Фрейя важко зітхнула, потім подивилася на стелю і беззвучно вилаялася.
- Глосс сказав, що в мене проблеми з контролем, - нарешті зізналася вона.
- Що ти маєш на увазі?
- Годі тупити! - Не витримала і закричала Фрей. - Він сказав, що я можу провалити іспит, якщо не навчусь спокійніше на все реагувати!
– І тому ти прийшла до мене. Як до людини, яка більше за інших тебе дратує? - Схрестивши руки на грудях, Ріна усміхнулася.
– Саме так, – пробурчала Фрейя, вже морально готова до відмови.
- Добре. Що треба робити? - Раптом погодилася Ріна.
– Що? - Здивовано подивилася на неї Фрей. - Ти згодна мені допомогти?
- Так. Як мені треба тебе дратувати? І що, до речі, робити, якщо ти захочеш мене прикінчити?
- Та з якого дива я повинна хотіти тебе прикінчити?! – синьоволоса тільки махнула рукою, й стіна вмить покрилася інеєм.
- Е... Ось щось таке я й мала на увазі, - дівчина поблажливо посміхнулася і вказала пальцем на лід. - Давай так - ти скажеш, що мені варто робити, а Дарій нас підстрахує. Добре?
Фрейя згадала випадок на полі, коли пес кинувся грудьми захищати подругу й кивнула.
- Отже, що робити?
- Не знаю. Я взагалі не розумію, чому ти мене дратуєш.
- Добре, тоді, імпровізуватимемо, - усміхнулася Ріна і запропонувала присісти. У кімнаті, крім неї, всі були напружені. Дарій сів біля самих ніг дівчини й не спускав пильного погляду з Фреї. – Спершу розкажи мені, чому ти не хочеш, щоб твої дівчатка знали про цю проблему?
«Шасан айк! Схоже, вона переходить на новий рівень!» - скривилася Фрейя, але промовчала, змушуючи себе спочатку трохи заспокоїтися. Потім, зчепивши зуби, промовила:
- Тобі це тільки здається. Я просто не бачила сенсу їх втягувати у це.
- Ну звичайно, не ти ж постійно хочеш в прямому сенсі когось заморозити!
Тільки своєчасний рик Дарія зупинив Фрейю, яка навіть не замислюючись спрямувала руку, що іскрилася від магії, в бік Ріни.
- Мені здається, ти перегинаєш палицю, - процідила крізь зуби дівчина.
- Чому ти мене так не любиш? - З прищуром, поцікавилася співрозмовниця.
- Чому ти так вирішила?
- Справді. У мене ж немає на це жодної причини, чи не так? - З іронією уточнила гела. - Гаразд, давай чесно, добре? Коли ти думала, що я фліртую з Каялом, все було зрозуміло. Ти вважала мене суперницею і мала повне право злитися. Ну, а сутичка... Я була занадто грубою з тобою і визнаю це, - знизала плечима Ріна.
Від цього зізнання дівчина навіть здивувалася. Мало хто умів визнавати власні помилки, і ще менше говорити про них прямо.
- Ти так просто про це говориш?
- А чому б і ні? Я помилилася. Так трапляється з усіма. Тим паче я ще не знаю, як би повелася на твоєму місці. Може, взагалі Дарія на суперницю нацькувала б! - по тому, як фиркнув супутник, стало зрозуміло - хрін би він став на кого нацьковуватися.
Фрейя зітхнула, і спробувала насправді зрозуміти, що її так дратувало в Ріні. Зрештою, якщо хтось відвертий з тобою, він теж заслуговує на чесність до себе.
- Там на галявині я все сказала тобі. Це не на емоціях. Ну, точніше не лише через них. Не знаю як, але вже в перші секунди в Ашхемі ти дала зрозуміти, що відчуваєш себе вищою за інших. За кожного з нас. Навіть не знаючи нікого.
- Тебе це зачепило?
Дівчина низько схилила голову, мотнула нею і сказала:
- У тобі було стільки впевненості, що на мить я сама в це повірила. Лише якась мить, але… — Фрейя замовкла, і раптом відчула на своїй руці чужу долоню.
- Пробач, я не знала. Ти ж розумієш, що я тепер так не думаю? – щиро засмутилася Ріна.
- Так розумію. Головою я навіть розумію, чому в тебе була така думка. Але прийняти це складно. До того, як потрапити до академії, мені неодноразово доводилося відчувати щось подібне. І лише згодом я навчилася справлятися зі своїми емоціями. Принаймні я думала, що навчилася. Я зрозуміла, що не варто вірити, якщо намагаються принизити чи придушити – завжди треба знати собі ціну. А ти… Ріно, та таких безталанних учнів я ще не зустрічала! – раптом усміхнулася синьоволоса.
- Все так погано?
- Навіть ще гірше. Дарій був показником твого рівня сили (принаймні ми всі так вважали), але ти не справлялася навіть з найпростішими завданнями!
- І при цьому все одно задирала носа? – хмикнула дівчина.
- Ще і як.
- На мою думку, тобі трохи вдається контролювати власні емоції, - усміхнулася Ріна.
Фрейя раптом завмерла, розуміючи, що та має рацію. Схоже, їм потроху вдавалося знаходити спільну мову. З одного боку, напевно, це було добре, з іншого – зовсім не вписувалося в її плани самоконтролю. Мабуть, всі ці почуття відбилися на обличчі дівчини, бо гела раптом запропонувала:
- Знаєш, я думаю, що сьогодні нам вистачить занять з тобою. Ну, хіба що ти хочеш справді просто побалакати.
- Я настільки швидко перестала вважати тебе… дратівливою?
– Ні, не думаю. Просто ми трохи налагодили контакт. Але зараз нам треба не це, адже так? - підморгнула Ріна. – Отже, не варто закріплювати саме цей результат. Зрештою, ми можемо зустрітися ввечері, або завтра і повторити все. Я так давно мріяла розповісти комусь про те, як була закохана в одного чарівного гела! - Притиснула руки до грудей дівчина. - І, звісно, поділитися маленькими жіночими секретиками. Наприклад, як не хотіти їсти під час офіційних прийомів! О, так Ще й сукні! Ми поговоримо з тобою про сукні! - Натхненно перераховувала вона.
Від цього торохтіння у Фреї чомусь розболілася голова, але роздратування вона майже не відчула. Напевно, Ріна має рацію, і не варто відразу ось так кидатися в налагодження стосунків. Зрештою, де вона знайде ще такий безцінний екземпляр для сплеску емоцій?
- Не думаю, що це така вже хороша ідея, але... спробуймо, - погодила вона.
- Чудово. Отже, сьогодні ввечері разом прогуляємось у саду. А на той час склади для мене список тем, які тебе найбільше дратують, - попросила Ріна.
– Це ще навіщо?
- Відкриватиму для себе нові горизонти. А якщо серйозно, то в мене для тебе щось є, - сказавши це, Ріна полізла до шафи, де стояла її скринька з різними дрібницями. - Моєму татові та дядькові часто доводиться вислуховувати... різні дурниці, назвемо це так. І далеко не завжди поруч знаходиться хтось, хто може вчасно зупинити їх. Тому вони вже давно почали використовувати щось на кшталт ось цього, - дівчина простягла синьоволосій свій браслет із масивних кам'яних намистин.
- І як це має допомогти? - Вона дуже сумнівалася, що це особливий артефакт, а не звичайна прикраса. Принаймні, каміння було схоже на звичайний лазурит. - Він заспокоює?
- Ні, - Ріна насильно вклала в руку дівчини браслет і стиснула її. – Просто коли ти відчуваєш, що готова зірватись – рахуй бусинки. Просто перебирай їх пальцями та подумки рахуй.
- Підрахунок мені не завжди допомагає, - жодних сподівань на запропонований спосіб не було.
- Просто спробуй. Так ти займатимеш не лише голову, а й руки. Власне, іноді можна навіть сплутати.
- Ну…
- Фрей, просто спробуй. Це допоможе тобі тримати емоції під контролем. Я ж зі свого боку намагатимусь їх навпаки розігнати. Часу небагато, і треба використати всі способи, – впевнено сказала гела. Але на синьоволосу подіяв не тільки тон, а й те, як Ріна звернулася до неї. Так це робили лише її дівчатка та Римус. Схоже, вона на підсвідомому рівні почала шукати шляхи для налагодження зв'язків.
«А що, власне, я втрачаю?» - раптом подумала дівчина, і прийняла подарунок.
– Сьогодні ввечері я віддам тобі список. Але якщо ти почнеш розповідати про сукні - я за наслідки не відповідаю, - серйозно попередила Фрейя, чим викликала посмішку Ріни.
- Це ми ще побачимо, - відбила вона.
Залишившись одна, гела втомлено відкинулася спиною на двері й сповзла на підлогу. Оце так! Ніколи вона не могла подумати, що допомагатимуть не лише їй, а й вона. Що ж, злити Фрейю було цікаво і весело. Щоправда, трохи страшно, але воно того варте!
Усміхнувшись самій собі, Ріна притягла ближче Дарія та погладила його.
«Дякую. Якоїсь миті я почала боятися, що перегнула палицю», - зізналася вона.
«Ти була близькою до цього», - посміхнувся супутник.
Зате тепер Ріна точно знала, чим будуть зайняті її вечори.