Розділ 27

Адміністрація Ашхема чудово розуміла, що учням, особливо таким, які не мають навіть малої можливості вирватися кудись за межі академії, буде досить складно підтримувати здоровий інтерес до навчання, та й життя в цілому. Зазвичай кров таких юних магів просто вирувала від гормонів та нереалізованих планів, але втілити їх у життя у стінах навчального закладу було складно. Саме тому замість невеличких канікул та для розваги раз на пів року проходило свято сонцестояння. Кожен потік влаштовував щось своє – імпровізований театр, лавка артефактів, ковзанка (завдяки «володарці льоду»), затишне кафе чи щось інше. Причому кожен заклад працював лише кілька годин, тому кожен учень міг встигнути побувати майже на всіх локаціях.

За традицією все закінчувалося величезним багаттям, навколо якого збиралися всі учні та співробітники Ашхема. Так-так, цього вечора навіть гноми зі спільної кухні могли стати пліч-о-пліч з тими, для кого щодня готували, і від кого майже не чули слів подяки.

За зовсім іншою традицією, на яку викладачі вважали за краще лояльно заплющувати очі, під час багаття закохані парочки усамітнювалися в лісі й вдавалися до любовних втіх. Йшлося про поцілунки, якщо хтось не зрозумів – де ще можна буде спокійно зайнятися цим, щоб тебе не смикали? Та й атмосфера все ж сприяла романтиці, а не вульгарному задоволенню статевих потреб. Вважалося, що саме в цей час закоханих приховує від чужих очей верховне божество Логос – дарувальник любові та покровитель усіх, кому хоч раз розбивали серце. Це була лише гарна легенда, але всім хотілося у неї вірити.

Не дивно, що про маленьку традицію знали далеко не всі – лише ті, кому було з ким усамітнитися. У Ріни, на відміну від більшості дівчат її віку, не було на прикметі того, з ким їй хотілося б злитися цієї ночі в пристрасному поцілунку, тому вона і не знала, куди поділися парочки. Хоча, звісно, ​​здогадатися було не складно. У її колі закохані теж ловили будь-який момент, щоб залишитися наодинці.

Багаття майже догоріло, і викладачі вже почали поступово розходитися. Під час свята сонцестояння вони навіть могли відпочити від звичних обов'язків. Та й підопічні були надто дорослими для того, щоб їх постійно контролювати. А, втім, може вся річ у духах, які без проблем стежили за учнями? У будь-якому разі, не минуло й кількох хвилин з моменту, як зник останній професор, як Каял, що до того спокійно сидів біля Ріни, раптом взяв її руку у свою і змовницьким пошепки сказав:

- Ну, все, тепер тобі від мене не втекти.

- Я зараз нікуди не зможу втекти, навіть якщо від цього залежатиме моє життя, - підперши рукою щоку, сказала Ріна - стільки емоцій, як цього дня вона не переживала з моменту потрапляння в Ашхем. Дар взагалі без задніх лап дрих, пригрівшись біля багаття.

- Чудово! Тоді підемо, - він одразу підвівся і потягнув гелу за собою.

– Куди? Знову якісь твої жарти? Зважай, зараз явно не вдалий момент, - запхикала вона.

- Обіцяю – жодних жартів. Але зараз саме час показати тобі дещо цікаве.

– Що? – насторожилася дівчина.

- Нічого такого, обіцяю. Просто моє таємне місце, - в очах хлопця так і стрибали бісики, але це чомусь анітрохи не насторожило.

- А може, ти мені його завтра покажеш? - стримано позіхнувши, запропонувала Ріна.

- Ні. Зараз – саме час.

Каял тяг її заростями парку ще хвилин десять, але вже в тиші. Дівчина думала тільки про одне - швидше б все закінчилося. Хлопець явно вибрав не найуспішніший момент для того, щоб поділитися з нею потаємним. І чого саме вона потрапила до його загребних рук? Он Фрейя б з радістю поскакала з ним хоч за край світу, не те що на якісь околиці Ашхема.

«Сподіваюся, хоч воно того варте» - плекала надію Ріна, намагаючись остаточно прогнати сон.

За кілька хвилин хлопець зупинився й обернувся до гели.

- Заплющ очі, - попросив він.

Дівчина слухняно виконала його прохання й відчула, що він трохи інакше взяв її за руку – тепер його долоня була для неї опорою. Зашелестіли гілки, і в обличчя вдарив прохолодний вітер, здається, вона навіть відчула його солонуватий присмак.

- Це те, що я думаю? - Усміхнулася, але не стала відкривати очі Ріна.

- Серед моїх талантів немає читання думок, - тихо засміявся Каял.

Гела ступила вперед ще кілька кроків і, мабуть, трохи спустилася вниз. Вітер тепер пробирав до кісток, але незрозуміле дитяче захоплення не давало відчувати дискомфорту. Все тіло трясло від передчуття.

- Все, можеш розплющувати очі, - у голосі мага було чутно хвилювання, і це змусило Ріну знову посміхнутися.

Варто було лише послухатися хлопця, і дихання буквально перехопило від захоплення. До шуму моря гела вже давно звикла, але тільки зараз вона змогла насолодитися цією дикою стихією. Хвилі невпинно накочували на скелі Ашхема, зализуючи гострі краї. Вода билася об крутий берег і піною розтікалася біля самих ніг дівчини. Дрібні краплі попадали на обличчя, залишаючи на губах солонуватий присмак казки. Ці відчуття робили літню ніч ще незабутнішою, ніж усе, що сталося за день. Дивно, вітер був страшенно холодним, але від моря віяло незрозумілим теплом. Навіть на відстані відчувалося, з якою ніжністю ці хвилі можуть огорнути кожного, хто ризикне віддатись їм.