Розділ 18

З чарівним у всіх сенсах рюкзачком, прибирання кімнати пішло легше, і через кілька годин усе було закінчено. Звідки взялося бажання прогулятися в їдальню і випросити щось смачне у кухарів-гномів Ріна не зрозуміла, але відразу поспішила виконати намічене – часу до закриття залишалося небагато.

- Вітаю, я хотіла б перекусити. Як швидко ви зможете це організувати? - ввічливо звернулася вона до одного з гномів, але той кинув на гелу похмурий погляд і вирішив проігнорувати. - Гей, ви мене чули? - Кухар перейшов від одного столу до іншого, ретельно витираючи з них пил і крихти. При цьому він дуже впевнено вдавав, що взагалі не може чути. Хоча дівчині таки здалося, що гном просто її намагається спровадити.

«Ні, ну так справа не піде - мені так до ранку доведеться чекати!» - обурено стиснула губи гела. Ех, схоже, це стало її улюбленим мімічним жестом, і це дуже погано – зморшки потім доведеться прибирати, а ця справа вкрай нудна та довга. Зважившись, Ріна оббігла гнома і стала прямо перед ним.

- Слухайте, я знаю, що ви мене чуєте. То ж не вдавайте, що це не так!

Похмуро глянувши на неї, кухар зітхнув і спитав:

- Ну, чую, і що з того? Вечеря вже закінчилася, тож перекушувати тобі нічим. І взагалі – усі учні академії харчуються за певним режимом, якого ми повинні дотримуватися, - чоловік спробував обминути настирливу дівчину, але та знову оббігла його.

- Але ж лише кілька днів тому ви одному хлопцю... - не встигла вона закінчити, як гном перервав її:

- Не було такого і не могло бути! Я ж уже сказав про режим - чого не ясно?! - не на жарт розлютився раптом коротун.

- Але…! — Ріна й схаменутися не встигла, як її раптом у прямому сенсі виставили за двері, а Дарія мало не стусаном вигнали з їдальні. Різкий стук, поворот ключа і все – шлях до їжі до завтрашнього ранку було перекрито.

– Що це з ним? – здивовано спитав супутник, але Ріна й сама не знала, що сказати – з гномами вона ще не спілкувалася, то ж, може, це їхній нормальний стан?

- Ти чого тут знову стоїш? Або у твого шлунка певний графік – суворо після закриття їдальні?

Дівчина різко обернулася і побачила перед собою Ская. Причому хлопець знову з апетитом жував. Щоправда, цього разу соковите жовте яблуко.

«Дежавю» - була перша і, власне, єдина її думка.

- Е…

Хлопець закотив очі й тяжко зітхнув.

- Зрозуміло, - він мовчки сунув їй своє яблуко і, як і минулого разу, кудись зник. Не минуло й кількох хвилин, як Скай повернувся з трьома величезними грушами. - Яблука закінчилися, - буркнув він і швидко обміняв видобуті фрукти на надкусане яблуко. - З тебе десять чистих аркушів і три заточені пера, - суворо сказав він.

- Спасибі, - приголомшено подякувала Ріна.

- Ну, чого стоїмо? Пішли до парку, чи що? А то якщо тут з їжею засічуть - по голові не тільки нам, а і їм надають, - цими словами хлопець кивнув у бік їдальні та потягнув дівчину за собою.

Протестувати та кричати Ріна не збиралася. Ну так, нехай цей тип і нахабний, але точно не бажає їй зла. Швидше просто трохи дивакуватий. Треба буде йому потім якось натякнути, що з дівчатами, а особливо гелами так поводитися не можна. Хоча про що це вона? Напевно тут будь-яка дівчина сама поводиться навіть нахабніше, і без мук совісті скаче по кущах з хлопцем, що сподобався. Чого вже манірувати щодо того, що тебе хтось не так за руку взяв?

- Ну все, прийшли, - голосно сказав хлопець і плюхнувся на лаву. - Ти так і стоятимеш? - З набитим ротом поцікавився Скай.

«Не смій» - подумки попередив Дар, коли Ріна збиралася нагадати хлопцеві про те, що в присутності дівчат хлопці сидіти не повинні. Відкривши, а потім одразу ж закривши рота, гела сіла поряд з новим знайомим. Одну з груш вона взяла собі, а другу одразу ж віддала супутникові, і той із задоволенням надкусив її. Скай з хвилину дивився на цю картину, і усмішка на його губах ставала дедалі ширшою.

- Вперше бачу, щоб пес з таким апетитом їв груші, - зізнався він, і потягнувся за фруктом.

«Треба ж, які у нього великі та відстовбурчені вуха!» - щиро здивувалася Ріна. Минулого разу вона навіть не помітила цього дефекту, і це було дивно. Кожен у її оточенні знав, що дівчина добре запам'ятовувала обличчя всіх, з ким зустрічалася, зокрема й особливості їхньої зовнішності.

- Я так розумію, перший тиждень був не дуже вдалим? - Напрошувався на розмову хлопець.

- З чого ти це взяв? - незворушно поцікавилася гела.

– Я бачив тебе на заняттях з бойової магії, і це було… – він замовк, підбираючи слово.

- Не надто вражаюче?

- О ні! – засміявся хлопець. - Це якраз було вражаюче – такого жаху я ще ніколи не бачив. А бачив я, повір, чимало. Чесно кажучи, таких безглуздих спроб приборкати магію вже давно не зустрічав!

– Ще комплементи будуть? – їдко поцікавилася Ріна. – Якщо ні – то я пішла! - З цими словами вона встала, маючи намір піти, але Скай раптом схопився і схопив її за руку. Дар миттєво відреагував і відіпхнув його головою, даючи зрозуміти, що йому це зовсім не подобається.

- Ауч! – скрикнув хлопець, потираючи забиту руку. - Пес, легше! – обурено глянув хлопець на Дара, але той став у бойовій стійці, пояснюючи, що спускати подібне звернення не збирається.