Розділ 17

Інші заняття в цей день пройшли без особливих пригод, хоча, можливо вона просто перестала звертати увагу на все те, що відбувається? Хотілося одного – якнайшвидше відбути свій термін і забратися додому. Далі від павуків, слабохарактерних викладачів, фанатичних отруйників та іншої гидоти! Виконувати домашнє завдання або готуватись до уроків на наступний день зовсім не хотілося. Навіщо, якщо результат буде один – приниження? Інтрига полягала лише у тому, як саме це станеться. Ганьба через свою слабкість? Невміння робити елементарні речі? Насмішки через незнання? Список можна було перераховувати нескінченно.

Наступні кілька днів пройшли більш менш спокійно. На заняттях з ментальної магії викладачка більше не ставила її в парі з павучою королевою, а та не лізла задиратися. Дівчина із зіллєваріння була також у її класі з артефактів і, треба сказати, в цьому розбиралася ще краще, ніж у виготовленні зілля – предмети буквально горіли у неї в руках і наповнювалися могутньою магією. З синюватою лідеркою зграйки Ріна перетиналася на уроках бойової магії, але там дівчина поводилася спокійно, хоча іноді й намагалася жартувати над нею. До речі – абсолютно безрезультатно. Чи то справа була в тому, що вів заняття Глосс, чи що вона була одна, а без почету сяяти так яскраво не могла. Чомусь Ріні здавалося, що справа була в іншому. До речі, ім'я було в неї напрочуд гарне, на відміну від поганого характеру – Фрейя.

Мабуть, її тип магії був найближчим до стихійних, про які так мріяла Феліція – дівчина керувала холодом та могла за лічені миті створити крижану брилу.

Свої навички вона відточувала, роблячи їх небезпечнішими й навіть смертоносними для ворогів. Римусові явно подобався її стиль, але ось гострий язичок ... Чоловік раз у раз опускав її на землю, даючи зрозуміти, що Фрейї ще рано височіти над іншими, як вона сама того хоче. І все ж в їхньому спілкуванні було щось дивне, що відразу ж впало в око) Ріні.

«Треба буде уважніше поспостерігати за ними», - зрозумівши її думки, погодився Дарій.

Єдина, з ким за весь тиждень так і не перетнулася гела, була четверта подружка – блондинка з різноколірними очима. Втім, може, вона її просто не помітила – за ці дні вона й не намагалася виділяти когось із натовпу або шукати знайомі обличчя. Потоваришувати з кимось? А для чого, якщо дуже скоро вона покине Ашхем, та й підтримувати подібне знайомство не вважала за потрібне.

Приємним бонусом наприкінці останнього навчального дня став випадково знайдений подарунок від матері.

Ріна якраз вирішила все ж навести хоч якийсь порядок у кімнаті, бо вже навіть імпровізована постіль загубилася у розкиданих всюди речах. Звісно, ​​чим ще зайнятися після важкого навчального тижня? За дверима були чутні смішки та веселі розмови учнів, але дівчина завзято брала все, що траплялося їй на очі, і вкладала в одну з вибраних купок. Звичайно все, що відбувалося поза стінами спальні для неї було під забороною.

- А що це таке? - Дар тицьнув носом у невеликий рюкзак, і гела з подивом оглянула його. Вона була впевнена, що не приносила його в кімнату, як і її супутник, інакше це запам'ятали б.

- Гадки не маю. Як вважаєш, могли це підкинути? - Про всяк випадок витягнувши руку і прибравши рюкзак якомога далі від обличчя, поцікавилася Ріна.

- Навряд чи - як тільки ти отримала всі свої речі, кімната стала одразу ж замикатися на замок, пам'ятаєш? Він налаштований тільки на нашу магію, і ніхто не може проникнути сюди.

– Тоді звідки це?

Пес принюхався, а потім нерішуче запропонував:

- Може, ти подихаєш на нього? Я ніби відчуваю відлуння магії Кессіді, але не впевнений - запаху немає.

Ріна знизала плечима, але послухалася вказівки супутника. Як тільки м'якої шкіри рюкзака торкнулося її дихання, як на ньому одразу ж проступив візерунок - чорно-золотий дракон, що летить. Дарій вдоволено забурчав і сів поруч.

- Я знав, що вона найрозумніша з жінок! – захоплено зізнався супутник.

- Чудово, тоді просвіти мене, що ж такого особливого в цьому маленькому рюкзачку?

- Не вірю, що ти й досі не здогадалася, що це таке!

- І все ж я не здогадалася. То що ж? Я чекаю! - Спокійно повторила своє питання Ріна.

- Ріно, навіть діти знають, що таке сумка п'ятого виміру! – на всю зухвалу морду посміхався Дар, чим викликав ще більше роздратування.

- А я, уяви собі, не знаю! І якщо ти мені не розповіси зараз, то я тебе нею стукну! - Дівчина застережливо підняла подарунок від матері, і друг про всяк випадок відійшов трохи далі.

- Гаразд, заспокойся! Мабуть, твоя мама все ж примудрилася якось вмовити ректора передати тобі її під приводом… Ну не знаю, улюбленого ведмедика, без якого тебе снитимуться кошмари. Але, загалом, це нереально класна штука – у цьому маленькому рюкзачку є абсолютно все.

- Що «все»? – не зрозуміла Ріна.

- «Все» – означає буквально все. Головне – чітко уявити шуканий предмет та дістати це. Розміри, звісно, ​​трохи обмежені, але це вже дрібниці. Ось спробуй!

- Ти серйозно? - З сумнівом підняла брови гела.

- Так! Ну ось спробуй уявити для мене м'який матрацик, га? Пуховий, з кількома подушечками, і… - здається, Дарія вже понесло – сон на холодній підлозі йому напевно шкодив. Міркувати став точно гірше.