Розділ 16

Вже наступного ранку дівчина готова була відмовитися від своїх слів. Раннє пробудження, швидкі збори й абсолютно неапетитний сніданок з вівсянки ніби мали єдину мету – зробити початок дня жахливим. Дарію було не краще – доводилося поспіхом бігати територією академії, відшукуючи місце для пристойного вигулу, а на сніданок була така сама, як і в його подруги, каша. Щоправда, у цьому випадку приправлена ​​шматочками м'яса та заправлена ​​бульйоном.

Перший предмет називався «Управління ментальною магією» і був для Ріни профільним. У теплу пору року він проводився на вулиці, оскільки супутникам потрібен був простір та свобода. Оскільки тварини були різні, то й перетинатися вони не завжди могли – інстинкти все ж брали своє. Хоча, почувши уривок розмови між учнями, гела зрозуміла, що викладачка іноді спеціально ставила їх поруч, щоб навчати витримки та послуху.

З цікавістю оглядаючись на всі боки, Ріна раптом запнулась, ледь не налетівши на білого кролика однієї з учениць.

- Гей, дивись, куди йдеш! – обурено закричала власниця тварини, але відразу стихла, побачивши беззвучний вишкір Дарія.

«Що трапилося?» - Поцікавився супутник, і дівчина вказала вперед. Усього кроків за п'ятнадцять від них на траві спокійно сиділа одна з дівчат, що зустріли їх у першу ж ніч. Це була та сама, що сказала, що Ріну поки що ніхто не скривдить. Вона виділялася серед інших, оскільки була одягнена не в стандартну сіро-білу форму, а в чорну. Одяг ніби був продовженням її синювато-чорного волосся. Здається, зверху була акуратна шовкова стрічка, але з цим можна було помилитися, адже вона теж була чорного кольору.

- Що вона тут робить? – вголос спитала Ріна. Її здивувала не лише сама зустріч, а й те, що дівчина була сама, хоча кожного, хто прийшов на заняття, супроводжував супутник. Втім, відповідь знайшлася дуже швидко. Варто було тільки з'явитися викладачці, як гелу буквально пересмикнуло - по руці темноволосої поповзли маленькі павуки. Інші учні, схоже, вже звикли до цього видовища, бо навіть не звертали на них уваги.

«Е... Ти теж це бачиш, так?» - невпевнено спитав Дарій. Він теж не надто симпатизував цим створінням.

«Краще б не бачила» - скривившись, кивнула Ріна і швидко відвернулася.

Спершу була теорія – викладачка розповідала про особливості ментальної магії та зв'язку між магом та його супутником. Дівчина здогадалася, що більшість жінка розповіла для неї, припускаючи, що нова нічого не знає про свою силу.

- Тварина, яка супроводжує вас сьогодні, унікальна. По-перше, супутники мають нерозривний зв'язок з магами не лише через те, що їх приручили, а й через схожість енергії. Необов'язково вона має бути магічною – достатньо і звичайної, яка притаманна всім живим істотам. Завдяки цьому ви добре розумієте і чуєте один одного, відчуваєте на відстані й… сумуєте, якщо одного з вас спіткає нещастя.

По-друге, найчастіше супутник є живим утіленням вашої сили. Його розміри вказують на те, як добре ви володієте магією.

На цих словах вчительки, Ріна швидко озирнулася навколо - більшість тварин були одного з Дарієм розміру, або меншими. Мимоволі з'явилася посмішка, коли дівчина глянула на темноволосу ученицю з павуками. Помітивши її погляд, викладачка посміхнулася і додала:

 - Втім, це може бути оманливе враження. Нерідко маги роблять супутником ту тварину, яку приручили першою, а не найбільшу особину.

- Але навіщо це робити? Через сентиментальні спогади? – з іронією та явною зневагою запитала учениця з кроликом.

- Не обов'язково. Айя підійди сюди, будь ласка.

Темноволоса встала, підійшла до викладачки та мовчки стала поруч. Здавалося, вона взагалі не знає, що таке емоції – обличчя більше схоже на байдужу маску.

– Покажи нам свого супутника, будь ласка.

Все з тією ж байдужістю дівчина відкрила долоню, на яку одразу ж переповз величезний коричнево-чорний тарантул.

- А тепер, будь ласка, продемонструй нам власну силу.

Те, що почало відбуватися далі, змусило пересмикнутися всіх, навіть тих, хто раніше зустрічався з Айєю. Не минуло й хвилини, як поруч з нею з'явилася така сама учениця, з однією лише різницею - вона була зроблена з маленьких павучків, що копошилися між собою. Темноволоса витягла руку вперед, і павучий клон виконав те саме. Обернулася навколо осі, і знову отримала синхронне повторення.

- Цього достатньо? – спокійно спитала Айя, повернувшись до викладачки. Ріна готова була присягнутися, що двійник навіть губами ворушив, імітуючи свою пані.

- Так, дякую, - жінка стримано кивнула, хоча було зрозуміло, що і їй подібна демонстрація далася нелегко.

«Як добре, що на сніданок дали таку маленьку порцію. Мене зараз би знудило», - зізналася гела, мимоволі здригаючись.

Наче пороблено було - друга половина заняття була практичною, і всі учні розбилися на пари. Ріна була новенькою, то ж з нею ніхто не захотів ставати, як, втім, і з Айєй, тож дівчатам довелося працювати разом. Помітивши гидливість гели, павуча королева вперше проявила емоції – вона стримано посміхнулася і, начебто випадково, почала підсилати до неї своїх «діток». Причому не прямо, щоб вони атакували «в лоб», а потай. Коли перший з них пробіг по нозі, Ріна тільки змахнула його, чудово розуміючи, що таке супутник, хай і зовсім маленький, і наскільки він дорогий магу. Через дві хвилини деякі з них почали повзати й по Дарію, викликаючи у нього нестримне бажання почухатися. Все це робилося без відриву від виконання основного завдання, тож можна було б навіть подумати, що Айя просто не змогла стежити за деякими павуками.