Розділ 10

Огляд Ашхема зайняв лише годину, а може й менше, Ріна не могла точно сказати. По замку пробігли майже стрімголов, хоча особливу увагу професор приділив навчальній частині, де знаходилися класи, та бібліотеці. Запитувати дівчина не могла - ще на самому початку, почувши постійні спроби розповісти, що їй тут не місце, Глосс наклав закляття, яким міцно заклеїв норовливій дівчині рота. Кивнувши на вікно, чоловік розповів про сад та тренувальний полігон.

- Раніше він знаходився у замку, але його регулярне відновлення з'їдало левову частку ресурсів, тож керівництво змушене було перенести полігон надвір, - вкотре позіхаючи, розповів він.

Під час дивного нічного марш-кидка, від якого у Ріни голова йшла обертом, Глосс усе розповідав та розповідав про правила академії. Єдине, що змогла зрозуміти дівчина, так це те, що під забороною було буквально все – залишати стіни навчального закладу, ходити по школі після опівночі та носити щось крім стандартної форми. Житлова частина була поділена на дві частини – чоловічу та жіночу. Заходити на ту частину, де ти не жив, також заборонялося. За цим особливо уважно стежили викладачі та персонал.

Остання зі згаданих заборон викликала у Ріни подив. Якщо вірити чуткам, то вибратися з Ашхема було неможливо, отже, серед учнів навряд чи були лише підлітки. Забороняти таке дорослим людям було б абсурдно. Однак розпитати про це дівчина не встигла - Глосс мало не вштовхнув її в маленьку темну кімнату, вручивши стос паперів.

- Вивчиш це на дозвіллі – тут усі правила школи, про які я розповів і твій розклад на завтра. Я зайду вранці, і тоді ми зможемо визначити рівень та напрямок твоєї магії. А тепер - відпочивай, - сказавши це він швидко зачинив двері, залишивши дівчину.

Ти щось розумієш? - подивилася вона на Дарія, але той був так само здивований.

«Нічого, абсолютно. Але, гадаю, помилка скоро спливе, тож нам треба тільки почекати», - відповів пес.

- Ах так, зовсім забув, - двері кімнати без стуку відчинилися, і Глосс клацнув пальцями, знімаючи закляття німоти. Губи одразу запекло, ніби Ріна обпеклася гарячим чаєм. - На добраніч, - суворо промовив професор і вийшов, залишивши дівчину саму. Замок у двері клацнув, то ж вони з Даром були замкнені до ранку.

- І що тепер робити? - Вголос промовила вона, сідаючи на ліжко. Те одразу ж прогнулося під її вагою, ледь не торкаючись підлоги. - Відмінно, навіть поспати, поки чекаємо на допомогу, не вийде, - скривилася дівчина.

- Не думаю, що тобі є про що хвилюватися - пройде не більше кількох годин, перш ніж твій батько або дядько заберуть нас звідси, - підбадьорив подругу Дарій.

- Дуже сподіваюся, що ти маєш рацію, - скривилася Ріна і пересіла на підлогу. Все одно іншого місця в кімнаті для цього не було. Дівчина ще раз невдоволено оглянула «спальню» – ліжко, невелика тумбочка, підкошений стіл та хиткий стілець. Так, меблі явно не викликали довіри – її ніби спеціально вибрали для створення найгіршої з кімнат. Єдине, що хоч якось могло виконувати свої функції – невелика лампа, всередині якої лежали ельфійські кристали. Кожен із них сяяв м'яким блакитним світлом, тож можна було без проблем розглянути все навколо. Втім, усе, що могло викликати хоч якийсь інтерес, Ріна й так уже побачила, і це її зовсім не тішило. Як на зло, дівчина з собою не мала навіть якогось елементарного амулета для зв'язку з батьками – ті вважали, що це може видати дочку зраднику.

Погляд сам собою впав на стос паперів, залишений Глоссом. Першим поривом було взяти його та розважити себе хоча б читанням, але дівчина раптом скривилася і відкинула їх назад. Оце вже ні – якщо вона візьме правила в руки, це означатиме одне – гела визнає, що опинилася тут невипадково і готова вважати себе ученицею Ашхема. А цього не бути! Ніколи й ні за що дівчина з її титулом не гнитиме в такому жахливому місці, як ця в'язниця!

- Гей, легше, - постарався заспокоїти її Дар. - Мені теж не до душі ситуація, що склалася, але не думаю, що твоя злість нам хоч якось допоможе.

Ріна не стала йому відповідати, тільки ображено відвернулася, схрестивши руки на грудях. Очі защипало, і скупа сльоза скотилася по щоці.

«Вони скоро мене знайдуть. Тато зрозуміє, що трапилася помилка і забере мене звідси. Шассен! Я не сидітиму тут жодної зайвої хвилини! Як тільки прийде цей пихатий індик Глосс, я все йому поясню! Він відведе мене до ректора, і там…» - занурившись у свої думки, дівчина й не помітила, як Дар ліг поруч і поклав голову їй на коліна. Він завжди знав, коли треба давати їй спокій та дати трохи охолонути. Рука сама собою лягла на гладку шерсть і почала погладжувати супутника. Цей день був занадто насиченим і бентежним, то ж незабаром дівчина втомлено прикрила очі, обіцяючи собі, що це лише на хвилинку.

Різкий звук відкриття дверей розбудив Ріну, а крик професора змусив схопитися на ноги.

- Ти ще спиш?! Решта учнів уже година як на ногах! Так, бігом приводь себе до ладу і йди за мною, - дівчина ледь прокинулася й зовсім не могла зрозуміти, про що каже їй Глосс, але його гучний голос змушував час від часу кривитися, як від зубного болю.

Судячи з заспаного вигляду Дарія, той теж не розумів нічого зі сказаного непроханим гостем, але вважав за краще мовчати. Ріна підозрювала, що зроблено це було з цікавості - що ж таке важливе сталося, що професор так переполошився?

Навіть якби сильно захотіла, гела ніяк не могла привести себе до ладу - вмиватися було ніде, та й змінного одягу з собою не було. Отже, єдине, що могла собі дозволити Ріна - це пригладити волосся.