Розділ 4

З будинку нареченої дівчата повинні були переміститися разом, але, схоже, щось пішло не так, і Ріна опинилася за кілька десятків метрів від своєї подруги. Звичайно, нічого критичного та жахливого не трапилося, але в якийсь момент гела отетеріла, побачивши різномастих гостей нареченого та нареченої. Як і на всіх весіллях високородних персон у всьому Крусі, тут були присутні представники кількох рас. Ріна читала про це у світській хроніці, але сама ще жодного разу не була присутньою на подібному заході – Йоденхел вже давно був закритий для чужинців, і лише в окремих випадках гостей допускали на такі урочистості. У дівчини навіть очі заблищали від незвичайної картини – поряд з кентаврами пурхали мініатюрні феї, огри про щось спокійно розмовляли з ельфами, вогняна демонеса відкрито фліртувала з Володарем морів, а наги майже непомітно ковзали біля людей.

Першим поривом, коли дівчина побачила змієподібних сусідів, було втекти, але вона опанувала емоції й спробувала заспокоїтися.

«Ну годі, і що тут такого? Не стануть же вони нападати на мене? Зрештою, на цьому весіллі я такий самий гість, як і вони», - вмовляла вона і, щоб зайняти себе чимось, потяглася за чашею з малиновим напоєм. Той був солодким і залишав у роті приємний смак лісових ягід, а хміль дарував легкість.

Кілька разів Ріна намагалася підійти до подруги, але та все вислизала від неї, переходячи від одного гостя до іншого. Було дивно, що прийшовши на власне весілля, наречена досі не зустрілася з нареченим. Втім, гела легко знаходила Алексію в натовпі - та виділялася своїм білим вбранням. Оксамит облягав тіло дівчини, наче друга шкіра, а довга спідниця була напрочуд вузькою. Якби не вільніший крій нижче колін, навряд чи міра взагалі могла б рухатися. Гела Шарден з подивом відзначила, що наги завжди уважно розглядали вбрання подруги, після чого кожного разу схвально кивали та посміхалися – ще б пак, адже тепер Алексія була схожою на одну з них! Від цієї думки стало погано – як взагалі можна перебувати поряд із цими жахливими тварюками?!

Всі наги були жорстокими й підступними істотами - давалася взнаки їхня зміїна натура, яка була значно сильнішою, ніж людська. Вони нещадно завойовували королівства одне за одним, але об Йоденхел зламали гострі ікла – маги її дядька вміли будувати надійний захист. Останній відкритий конфлікт між людьми та нагами стався років двадцять тому, то ж запал обох сторін трохи притих, але усмішки дипломатів все ще були схожі на вишкір, а вітання цідилися крізь зуби. Змії не пробачили їм свого програшу, а мешканці Йоденхела – зазіхання на власну волю. Поступово все зводилося до холодного вітання, але поки що раси не могли мирно уживатися між собою.

Чи варто говорити, що Ріні було неприємно знаходитися поряд із колишніми ворогами? Тільки залізна витримка, якій навчила її міра Аделія дозволила зберігати спокій. Тим паче, що головна подія поки що не відбулася – її подруга досі була незаміжньою дівчиною.

Раптом натовп захвилювався і попрямував до урочистої зали для обрядів.

«Дивно, я нічого не чула» - здивувалася Ріна, але теж пішла за гостями.

Пролізши уперед, і зручно вмостившись біля самої стінки, дівчина почала озиратися. Тільки тепер вона помітила, що більшість істот, що її оточують, є нагами. Втім, зараз гела не стала приділяти цьому особливої ​​уваги, бо нарешті помітила подругу. Алексія стояла на височині, а за її спиною була ритуальна арка з багатьма візерунками. Поруч на вівтарі лежали строкаті стрічки та стояли дві келихи з вином. За хвилину підійшов (а точніше - підповз) жрець.

«Дивно – наречена є, жрець теж присутній, навіть атрибути готові, а нареченого все немає!» - Подумала Ріна, і буквально в той же момент, арка спалахнула яскравим полум'ям. Холодне блакитне світіння ніби породило світловолосого нага, який з'явився поряд з Алексією. Він був значно сильніший і вищий за своїх побратимів, а хвіст був благородного сріблястого кольору з темними візерунками.

"Її наречений - змій?!" - не могла повірити у те, що відбувається Ріна.

Міра зробила крок до нага, і той одразу ж обійняв її, приховуючи від гостей. При цьому його погляд залишався таким же холодним, як кілька секунд тому. Вертикальні зіниці звузилися ще більше, коли він випадково помітив гелу, а на губах з'явилася легка, майже непомітна усмішка. Не зводячи погляду з Ріни, він торкнувся губами покірних губ Алексії, і та зашарілася від щастя.

Церемонія одруження проходила ніби в тумані – гела Шарден тільки й думала про те, що все, що відбувається, просто не може бути правдою. Як взагалі таке могло статися? Адже мила, добра і тиха Аліксія навіть поза Йоденхелом ніколи не бувала, як погодилася на таке? Нагов не допускали до їхнього королівства, то ж шлюб просто не міг бути з любові! Але чому ж тоді міра з таким обожнюванням дивиться на майбутнього чоловіка?

Напевно, це шлюб із розрахунку – хтось заздалегідь обговорив усі питання між сім'ями, передав портрети та листи нареченого та нареченої, і тільки тому Алексія зараз тут. Так, іншого пояснення немає і бути не може. І все ж, це лякає - що далі чекає бідолаху? Повернутися до рідного дому вона не зможе, а наги за свою теж не приймуть. Мало їй було страждань через унікальний дар, так тепер ще не менш оригінальний наречений намалювався!

Думки плуталися, а в голові не було жодної слушної ідеї, як же забратися звідси швидше, а краще ще й прихопити з собою подругу. Після вже розберуться, що й до чого - міра не повинна класти своє життя на вівтар, аби піти зі списку небажаних для корони.