Глава 1 Частина 6

Лейра прекрасно орієнтується в просторі. Завдяки їй ми доволі спокійно, хоч і серед натовпу студентів, що йшли цілою лавою, дісталися до їдальні. По дорозі навіть трохи поговорили.

— А ти давно в академії? — запитала Лейра.

— Вчора приїхала. А ти?

— Кілька днів тому. Мене підселили до перевертня — бойовички. Вона така прикольна! Молода вовчиця, весела дівчинка. Здається, навіть сумувати не вміє: завжди знайде собі розвагу, а потім — пригоди на одному місці, — Лейра засміялася, згадуючи співмешканку. — І до темних, здається, ставиться нейтрально. А ти з ким?

— З ельфійкою. Ми, чесно кажучи, майже не познайомились… Здається, вона мене уникає: як тільки я з’являюсь — одразу кудись йде.

— Тобі хотілося б подружитися? — поцікавилася Лейра з розумінням.

— Ну, я б не відмовилася, але не вчора народилась. Розумію, що дружба між темними і ельфами — річ рідкісна, скоріше виняток із правил.

— Зрозуміло. Рада, що ти не засмучуєшся. Якщо хочеш — можеш дружити зі мною, я не проти, — вона тепло посміхнулася. Я так зраділа, що ледве не вигукнула, але вчасно стрималася й просто відповіла з посмішкою:

— З радістю! Буду твоєю подругою.

І ось, усміхаючись і базікаючи про дрібниці, ми підійшли до їдальні. Зайшовши через широкі двостулкові двері, я трохи розгубилася — народу було неймовірно багато. Через тісняву я навіть не могла зрозуміти, де тут видають їжу. Вступивши в академію вчора і заселившись у гуртожиток, до їдальні я так і не дійшла. Вечеряла у кімнаті сушеними смаколиками, які взяла з дому, а сніданок проспала. Тож це мій перший візит, і в такому натовпі орієнтуватися було непросто. На щастя, Лейра тут була явно не вперше — вона впевнено повела мене до видачі розносів. Біля них стояли столи з різноманітними стравами.

Я була дуже голодна, і все здавалося неймовірно смачним — аж очі розбігалися. Але ж не можна накидати все підряд. Тож я вирішила взяти те саме, що й Лейра, щоб не виділятися. Коли наші розноси вже наповнилися, постало питання, куди сісти… І ось тут почалася проблема — всі столи були зайняті. Куди ж підсісти? Логічно було б пошукати місце серед темних, адже, думала я, вони тут мають бути окремо — ніби ізгої, яких усі уникають. Але ні, несподівано абсолютно всі студенти були змішані, і ніхто не виділявся.

– Ого. Багато народу, за вчора приїхало, – висловила своє здивування Лейра.

– Вранці не так багато було?

– Не знаю… я вранці трохи проспала, тому не снідала. Ти теж?

– Ага. І вчора на вечерю не заходила.

– То виходить ти тут вперше?

– Угу.

Поки ми стояли і думали, куди присісти, до нас підійшов хлопець із приємними рисами обличчя і коротким чорним волоссям. По чорній формі було зрозуміло, що він — темний студент, але який курс — ні.

— Дівчата, ви новенькі? — звернувся до нас з легкою усмішкою.

— Так. А ти хто? — Лейра взяла ініціативу.

– Дозвольте представитись! Рейлонд фон Баттон, студент третього курсу на темному факультеті. І якщо вам цікаво – з бойовим напрямком, – він безперечно усвідомлював свою привабливість. А після того, як представився бойовиком, так поглянув на нас, ніби мав почати подобатися ще більше, ніж до цього. Мені здалося це доволі кумедним.

— Лейра фон Бейн, першокурсниця з аналітичним напрямком, — вона відразу підхопила його тон і усміхнулася. Можливо, він їй сподобався?

— Ейла фон Бісмарк, також першокурсниця темного факультету, — не відставала я.

— А напрямок ще не обрала? — поцікавився Рейлонд.

— Поки ні, — коротко відповіла я, з ввічливою посмішкою.

— Тоді готуйся, навчання буде важким. Будеш вчити все і одразу, про вільний час можеш забути, — він весело засміявся. Цікаво, це він так пожартував? Бо мені щось не смішно.

— Ну що, стояти тут, як не рідні, не варіант. Пішли сядемо біля нас, — запропонував він. — Інакше перерва закінчиться, а ви так і не поїсте. Мабуть, вранці і не снідали, як і всі новачки. Я колись теж був таким — перший день зранку вирішив поспати довше, а потім ледве дотерпів до обіду, так хотілося їсти, — він говорив без паузи, а ми мовчки йшли за ним. Довели нас до столика, де вже сиділа компанія різних істот. Столик на вісім місць: п’ять зайняті, одне місце пусте, але біля нього стояв рознос — мабуть, для Рейлонда. І два вільні місця, наче чекали на нас.

Він почав знайомити нас із друзями:

— Друзі, це Ейла та Лейра, темні першокурсниці.

У мене піднялися брови — якось занадто фамільярно, без титулів і повного імені. Але потім він представив усіх своїх друзів, і я зрозуміла, що це для нього норма.

— Це Бойд, орк-бойовик з четвертого курсу. Ліна та Тіна — сестри-близнючки, феї-бойовички з третього курсу. Джаконд — дворф, рунолог і артефактор в одній особі, теж третій курс. А це Себастьян — ельф-теоретик другого курсу. Дівчатка, сідайте, ми раді прийняти вас у нашу компанію.

Він посміхався щиро, і ніхто з його друзів не виглядав здивованим його відкритістю. Ми покірно сіли на вільні місця й нарешті почали їсти.

— Чому саме ми? — поцікавилась Лейра.

— Бо ви виглядаєте, як дві дівчата, які не хочуть обідати самі, — відповів він з фліртом. — А я ж не можу дозволити, щоб хтось сидів у самоті.

— О, — усміхнувся Бойд, — наш Рейлонд вже рятує самотніх і загублених. Обережно, не розбивай дівчаткам серця! – Він жартівливо підмигнув нам, і на секунду озирнувся до близнючок, але ті тільки трохи посміювались.

— Ха-ха, не переймайтесь, у мене тільки одна дівчина — академія.

Обід пройшов спокійно. Всі їли і обмінювалися кількома фразами. Хоч часу на спілкування було небагато, Рейлонд узяв з нас обіцянку прийти до них знову на вечерю. Ми, не сперечаючись, погодилися і поспішили на нове заняття у світле крило.

Попереду — перший урок цілительства.