Глава 1 Частина 4

– Ну що стоїте, як вкопані? Прошу, проходьте, сідайте. Не затримуйте інших. – Професор дивився на нас суворо. Ми лише тихо промовили «вибачте» і, опустивши голови, пішли до задніх парт. Легке глузування було навколо – адже інші прийшли вчасно.

Аудиторія була значно більшою, ніж наш темний клас. На протилежній від дверей стіні розташовані величезні вікна, завдяки яким вона максимально освітлена і виглядає ще просторішою. Величезна темно-сіра дошка по всій правій стіні, а зліва парти розташовані на ступенях, щоб учні, які сидять нижче, не перекривали огляд тим, що сидять зверху. Дуже зручно. Здається, тут поміститься близько 200 студентів, але наразі аудиторія була заповнена менше ніж наполовину.

Скільки факультетів тут присутні?.. Темні помітні одразу – невеличка темна хмаринка з десяти людей, тісно сидячих поруч, кидається в очі. Інші ж студенти зливаються в одну велику різнокольорову кашу, і визначити факультети важко.

Ми з Лейрою трималися разом і сіли поруч, позаду всіх, а Візеріс – окремо від нас. Цікаво, чому.

Професор Марунат – чоловік середнього зросту зі світлим волоссям, зав’язаним у низький акуратний хвіст. Важко зрозуміти, до якої раси він належить. Загострені вуха видають кров ельфів або фейрі, але ті зазвичай вищі та худіші. Можливо, гібрид… але з ким? Перевертень? Вони здаються більш пухнастими. Орк? Але орки запальні, непосидючі, частіше сильні бойовики чи рунологи, а професія історика для орка занадто нудна. Можливо, напівдракон? Але діти драконів яскраві, а він виглядає звичайним. Дуже складно уявити.

Мої думки перервав його гучний голос:

– … Якщо комусь нецікавий мій предмет, нехай не запізнюється і не зриває урок, а краще одразу йде до ректора із заявою на звільнення від історії. Якщо ж зможете на відмінно здати річні тести – продовжите навчання в академії. – Професор дивився на запізнилих суворо, явно був незадоволений. Але куратор попереджав… ми самі винні.

Я опустила голову і старанно уникала зорового контакту. Здається, це допомогло – він переключився на тему лекції.

– Сьогодні загально пройдемось по історії всесвіту, детально розглянемо події Великої Темної Катастрофи і її вплив на сучасний світ.

Студенти почали записувати тему лекції, а я тільки усвідомила, що навіть зошит не відкрила. Впопихах почала діставати все необхідне і помітила, що Лейра займається тим самим. Але коли я все дістала, вона неочікувано тихенько звернулась до мене.

– Вибач, в тебе немає зайвого пера? Я забула покласти своє.

– Так, звісно, тримай. – Я без зайвої думки віддала їй своє автоматичне перо, і тільки помітивши її здивування, запитала:

– Щось не так?

– Ні, все добре, просто я думала, що ти даси мені звичайне перо. Я б ніколи не наважилась просити у тебе таку дорогу річ. – Вона у захваті почала крутити в руках та розглядати отриману річ. Перо їй явно сподобалось.

Тільки після її слів я замислилась над тим, що вже навіть не помічаю, які переваги мені надає заможність моєї сім’ї. Для мене автоматичне перо — звичайна дрібна річ, не потребуюча зайвої уваги, але для Лейри все зовсім інакше. Напевно, її сім’я бідніша за мою, раз її так здивувала така проста річ. Мені стало дуже шкода, що нас розділяє різний матеріальний статус, адже за цей довгий ранок я вже встигла звикнути до Лейри і мені хотілось стати з нею подругою. В мене ніколи не було справжньої подруги. Тому я не замислюючись сказала:

– Все добре, можеш користуватись ним стільки, скільки потрібно. Не переймайся, в мене є ще. Тому залиш це собі.

– Я не можу… – вона вже почала відмовлятися, але поглянувши на мій рішучий погляд, зрозуміла, що краще не сперечатись.

– Дякую! – її очі зблиснули від подяки, і посміхнувшись одна одній, я зрозуміла, що дружба поміж нами можлива. Від цього на серці одразу стало тепліше.

Але не довго довелося мені радіти. Виявилось, що гострі вуха професора набагато чутливіші, ніж мені здавалось. І він прекрасно помітив, як ми тихенько перемовлялись з Лейрою. І йому явно це не сподобалось. Здається, я все більше і більше починаю дратувати професора Маруната. Якщо так продовжиться, в кінці року в мене вже буде повноцінний ворог в його обличчі. … не хотілось би… треба щось з цим робити…

– Юні темні леді, мені здається, що ви не тільки не поважаєте чужий час, а й у цілому зневажаєте мій предмет.

Лейра трохи почервоніла та опустила очі. А я не знайшла нічого кращого, ніж почати щось говорити.

– Це зовсім не так, професоре. – Мабуть, це звучало занадто зухвало…

– Та невже? – одразу відреагував історик. – То може ви не слухаєте, бо самі вже все знаєте? – він іспитуюче свердлив мене очима. – Чого мовчите? Давайте, вставайте з гальорки і йдіть сюди.

Чорт! Здається, я попала. Зараз мене оприлюднено будуть морально та інтелектуально пороти. Але мені нічого не залишається, як підкоритись і підійти до вчителя.

– Будь ласка, представтесь нарешті, студентко.

– Ейла фон Бісмарк.

– Таке враження, що для вас, це вже занадто складне завдання. Коли вас просять представитись, потрібно спочатку сказати, що ви студент, потім ім’я, а потім факультет і курс. Зрозуміли?

– Так.

– Тоді повторіть, щоб я не думав, що ви просто забули.

– Студентка Ейла фон Бісмарк, темний факультет, перший курс.

– Нарешті. Молодець. – Його посмішка була глузливою, а погляд — холодним.

– А тепер, давайте дізнаємось, наскільки добре ви знаєте історію світу. Будь ласка, розкажіть нам, в якому році була заснована Імперія Сейл?

– Імперія Сейл була заснована ще за 2000 років до початку Великої Темної Катастрофи.