Глава 1 Частина 3

Ми заблукали. Чорт.

Якось ще ми дістались до холу, пощастило, що поворот був лише один. А в холі… о Великий Темний Бог, невже вся академія тут зібралась… і всі пересуваються дуже швидко та поспішають. Здається, що тут орієнтуються всі, окрім нашої групи. Однозначно ясно, що спочатку потрібно знайти карту в холі, для того щоб хоч зрозуміти, в якій стороні знаходиться Тихе крило, але ж як це складно зробити в такому миготливому натовпі. Здається, ще трошки — і мене почне нудити від такого стрімливого руху студентів. Хоч хол і доволі великий, але повністю забитий різноманітними студентами. І навіть дихати тут вже важко. У просторі змішались запахи пилу, металу та трав… здається, і трохи горілим звідкись чутно. І більшість запахів — учнів. Цікаво, а як пахнуть темні?..

Поки я стояла і намагалась зрозуміти, де шукати карту, не помітила, як основна частина нашої групи кудись зникла. Мабуть, вони вирішили нікого не чекати і самостійно дістатись до необхідного кабінету. А я, Лейра та Візерій залишились разом.

Візерій — високий та худощавий, напевно має 180–185 см зросту, тому йому явно відкривався кращий огляд зверху. Хлопець здається впевненим і досить компанійським, більше ніж звичайні темні, але щось у ньому мене тривожить. Він часто хоче керувати ситуацією, ніби завжди знає краще, хоча насправді іноді виглядає розгубленим чи нетерплячим.

– Здається, карта там. Пішли, — він махнув рукою в один із напрямків холу та повів нас із Лейрою за собою. Не знаю, як Лейра, але я була дуже вдячна йому за це. Напевно, без чіткої команди я ще довго стояла б у ступорі.

– А ось і карта. І як ми маємо тут зрозуміти, де та що знаходиться?! — було видно, що Візерій трохи роздратувався від погляду на карту. Побачені креслення та позначки не додавали йому ясності. Щось підказує мені, що аналітика та точні науки — далеко не найсильніша сторона цього бойовика.

– Ось, це Тихе крило, з правої сторони, — Лейра, вказала на праву, зверху, сторону карти. — А це, напевно, відображення поверхів. Тобто 14-й кабінет знаходиться на третьому поверсі. Значить, нам кудись туди, — вона показала в сторону одного з коридорів, і Візерій одразу пішов у зазначеному напрямку, попереду нас, а ми за ним.

Лейра – тендітна і спокійна невисока дівчина з коротким, по плечі, волоссям. Не розкидається словами і виглядає, ніби добре розуміє, що відбувається навколо. Мені цікаво, чи можна їй довіряти — поки що я лише приглядаюсь, але відчуваю, що в неї є щось, що може стати в пригоді. Поки що ми просто йдемо поруч, і я намагаюся розгадати, ким вона справді є.

Пройшовши через коридор, ми потрапили у внутрішній дворик. А на іншій стороні дворику була будівля з двома невеличкими вежами. Ми зайшли через головний вхід посередині і потрапили у величезну бібліотеку. Вона була настільки неймовірною, що в мене перехопило подих. По всьому її периметру розташовані величезні стелажі, висотою аж до самої стелі, і повністю заповнені різноманітними книгами. Вся бібліотека освітлювалась приємним теплим світлом. Посеред величезного залу розташовані столи з лавками для читачів. Тільки від одного погляду на цю красу мені захотілося залишитись тут назавжди. І, судячи із захопленого подиху справа від мене, Лейра відчула те саме.

– Кого тут принесло?! Бібліотека ще закрита! — спочатку ми почули його буркотливий та скрипучий голос, а потім — синювате світіння, а за ним перед нами зʼявився…

– Дух?! — здивувалась Лейра.

– Привид?! — у ту саму мить здивовано припустив Візерій.

 – Тьфу, хлопче, треба вчитись відрізняти, — буркнув дух

А я знову мовчу. Здається, що просто я не здивувалась так, як мої супутники. І так, Лейра правильно сказала, це дух. Не знаю, чи доводилось їй раніше зустрічати їх, але мені — так. Духи зустрічаються в нашому світі дуже рідко. Наскільки мені відомо, якимось чином некроманти витягували душу з живої істоти та привʼязували її до якогось місця або предмета. І після цього душа перетворювалась у духа та зобовʼязувалась охороняти те, до чого привʼязана. У ситуації з бібліотекою деякі духи можуть на постійній основі виконувати роботу бібліотекаря. І це доволі вигідно, бо душі кошти не потрібні, потрібно лиш забезпечувати достатньо магією. Можна здогадатись, що в академії магів це не проблема. 
Але що дивно — офіційно духів не створювали від часів Великої Темної Катастрофи. А академія Вайолет була заснована вже далеко після. Яким чином в академії зʼявився дух?

– Тьфу ти, а ще й темний сам. Стидно повинно бути! Стид-но! — дух почав відчитувати Візерія та потрохи на нього наступати.
 

За той невеличкий час, що я знайома з Візерієм, він здавався мені дуже сміливим хлопцем. Але зараз, коли на нього наступає незнайомий дух, він дуже підозріло мовчить, хоча, здавалось би, повинен був би як мінімум щось йому відповісти, а як максимум… Придивившись до одногрупника ретельніше, я зрозуміла, що потрібно щось діяти, бо ще пару секунд — і Візерій продемонструє нам, чого саме він представився бойовиком… і ні до чого хорошого це не призведе.

Дух, що стояв перед нами, був чимось середнім між старим бібліотекарем і суворим наглядачем. Його обличчя, напівпрозоре і зморщене, нагадувало загублену в часі людину, а з очей виривалися холодні блискучі вогники, що ніби пронизували душу. Його рухи були повільними, але наповненими владою і рішучістю — він явно не просто привид, а дух, який довго перебував на цій території і вміє ставити свої умови. Його присутність змушувала повітря навколо напружуватися, і я відчула, що він не потерпить жодної дурості чи неповаги.

Тому я дуже швидко затараторила:

– Шановний духу, будь ласка, прошу, вибачте нас, що потурбували. Ми перший день в академії і шукаємо, як дістатись до кабінету на урок до професора Морнуата.