Розділ 8.3-8.4 Саміт Хижаків і Лисичка

Почути комплімент від ректора Хардена було, м'яко кажучи, несподіванкою. Хелейна закушувала губу, щоб не розплистися в дурнуватій посмішці.

Коді протяжно кліпнув і поспішив припаркувати паромобіль у дворі величезного, нескромного, розкішного маєтку директора Хвага.

Хелейна потягнулася рукою до ручки, бажаючи відкрити дверцята.

— Леді Даністер, заждіть! — спинив її Харден і першим покинув машину.

Дівчина втиснула голову в плечі, коли він став перед її дверцятами і відчинив їх. Для… неї? Дон простягнув руку.

— Міледі, дозвольте! — сказав він, дивлячись на неї звисока.

Лі Фань на її колінах схопився і вистрибнув з машини, щоб не заважати. Хелейна заціпеніла. Адам легенько взяв її за передпліччя і витягнув з авто.

— Ніхто закляття «Закам'яній» не використовував. Що ж ви, як статуя в музеї? – спитав він і запропонував їй свій лікоть. — Ну! Тримайтеся. Я проведу вас, як свою леді.

Бестія зблідла.

— Свою леді?!

— Має бути хоч якесь обґрунтування того, чому ви тут. На саміті. Чоловіків. Я не чекав на вас у списку гостей, це точно. Але… якщо вже Хваг вирішив вас запросити, то чи не будете ви моєю компанією на цій хижій вечері?

Адам посміхнувся самим куточком губ і кивнув на свою руку.

— Не зволікайте. А то вас ваш… суджений перехопить! — Він покосився нефритовим поглядом на Коді, що вже стояв на мармурових сходах.

— С-суджений?! — розгубилася леді і забігала поглядом то на Хардена, то на Мінга.

Дон низько засміявся.

— Ви навіть не уявляєте, в яку гру вас втягнули, герцогине. Вірніше… ви самі цьому сприяли, коли перед першим дзвоником разом із Буршем побігли вітати нового учня — мого протеже. Стара гвардія вирішила, що ось воно! Народження нового міцного союзу… з Даністерами. Але я, бачте, став усім на заваді.

Він розповідав це з деяким присмаком задоволення, ведучи свою леді до вітальні. Хелейна намагалася перетравити сказане ним: «Сприяла. Разом із Буршем… стара гвардія. Новий союз. Що це все означає?!»

Вона не дивилася під ноги, розчавлена такою кількістю інформації, і зачепилася за поріг. Спіткнувшись, ледь не влетіла головою в дубовий одвірок із позолоченою різьбою. Адам втримав її, спритно повертаючи у вертикальне положення.

— Обережно, кицю, — поблажливо промовив він і поправив на ній сукню, вертаючи їй бездоганний вигляд.

Хелейна стиснула губи. Його дотик… До її плеча… «Галантний нахабний вуж!»

Харден глянув на неї, як на ляльку.

— Золотце, кинь цю звичку затискати губки. Ти розмазуєш блиск.

Він потягнуся пальцями до її вуст і витер блиск, що вийшов за контур. А потім… підніс пальці до свого обличчя. Вдихнув полуничний аромат і злегка торкнувся власних вуст. Дівчина застигла, дивлячись на його губи в її блиску.

— Ми маємо бути командою на цій світській вечері. Хай усі думають, що між нами щось є, — сказав Адам, переконливо кивнув і рушив до їдальні.

Хелейна покірно почовгала за ним, роздивляючись інтер'єр. Директор Хваг — багатій. І колекціонер. Уся зала була забита, наче музей: експонати, артефакти, магічні знаряддя та рідкісні квіти.

Та роздивитися все гості не дозволили. Харден затягнув її до їдальні і провів до масивного темного столу. Відсунув стілець, посадивши її з краю. А сам сів, як лідер, на чільне місце, але поруч із нею. Так, що її туфельки майже торкалися його лоферів.

Коді сів з іншого боку, біля неї, і трохи відсунувся, коли Харден кинув на нього запитальний погляд.

Дівчина завмерла. Вона була затиснута між двох вогнів. У розкоші й золоті. Перед срібним сервіруванням. Наче й удома... в обстановці, гідній герцогині. Але вона б залюбки проміняла цю панську вечерю на хліб з маслом за рогом академії.

Напруга в повітрі була наелектризована, і будь-який запалений словами «сірник» міг усе тут підірвати. Тож Хелейна прикусила язика.

Професор Бурш з'явився вже тоді, коли небо затяглося хмарами і почався дощ. Він довго метушився в холі, знімаючи пальто і шукаючи місце для парасольки. Привітався ще з порогу, знімаючи картуза.

— Доне, прекрасна погода, чи не так? Якраз під настрій нашої вечері! — він потис руку мовчазному Адаму, який владно дивився на нього знизу вгору, спираючи обличчя на кулак.

Через стіл Бурш потиснув руку і Коді, а потім перевів захоплений погляд на Хелейну.

— Донно, яка ви чарівна! Слів немає! — бовкнув він і поцілував їй руку.

Дівчина витріщилася. «Донно?! Що він щойно сказав, вкуси мене скарабей!?»

Адам втупився поглядом у стіл і ледь помітно почервонів. Кашлянув у кулак.

— Перепрошую, та не кожна леді, що супроводжує Дона на вечерю, може носити це звання.

Бурш відступив і сів навпроти Коді. Нервово підправив виделки і серветку.

— Я просто згадав нашу недавню розмову…

Харден вдарив кулаком по столу.

— Годі! Є речі, про які не базікають на кожному кроці.

Він глянув на стелю, роздратовано смикнувши кутиком губ. Вдивився в кришталь люстри. Хелейна глянула разом з ним. Хоч щось тут було кришталево чистим.

— Що за гамір у моєму домі? Джентльмени, тихіше, — розлився кімнатою спокійний голос Хвага.

Директор був при параді. У красивому коричневому вовняному костюмі та світлій сорочці в дрібну смужку. Навіть туфлі замість звичних кросівок. І метелик з дорогоцінним каменем.

Хваг пройшов до столу, де миттю запанувала тиша. І сів. Напроти Адама Хардена. Владно сперся на спинку різьбленого стільця з оббивкою із зеленої парчі. Хелейна натомість ще дужче втиснулася у свій стілець.

«Куди я потрапила?.. Мені вже лячно! Ці чоловіки!.. — вона обвела поглядом кожного. — Що за гру вони ведуть?.. Для чого ця вечеря?! Хваг! Він обманув мене! Це не той урок, на який я розраховувала!»

Вона кипіла подумки, і, здається, назовні теж.

Слуги принесли закуски і дві пляшки ігристого напою. Розклали все перед гостями. А Хелейна глянула і відразу зрозуміла, що давитиметься цими тарталетками з ікрою. Нічого в горло не полізе в цьому лігві хижаків.