Розділ 7.1-7.2

Наступного дня Хелейна стояла на килимі у директора Хвага і вивчала стелю, не знаходячи сил глянути керівнику в очі. Діяли останні години її перетворення, і рудий хвіст був підігнутий, як у покараного кошеняти.

— Ваші стосунки викликають у мене занепокоєння, — глибоко зітхнув Хваг, підгодовуючи горобців насінням соняшника на краю свого столу.

— Ректор Харден з мене знущається, — відповіла Хелейна, так і не наважившись опустити погляд.

Хваг розкусив насінину.

— З ним ще буде окрема розмова. Але давай зараз про тебе. Не вдавай із себе жертву. Твоя вчорашня провокація з цим перетворенням — це не захист, це напад і неповага. Ти знала, що робиш. А потім ти облила його напоєм. Чому?

Хелейна опустила голову.

«Я не можу сказати, що ревнувала. Мене ж уб'ють. Що, що відповісти?!» — гарячково думала вона, закушуючи губу.

— Він просто мене дратує! Я його терпіти не можу! А він ще й дістає мене завжди! Я не втрималася і…

— І сказала місіс Хепкінс, що вона вибрала собі не того кавалера, — перебив її Хваг, несхвально хитаючи головою. — Не обманюй, Хелейно. Твій напад усі розцінили як ревнощі.

Вона тут же скипіла, мов чайник. Обличчя спалахнуло, а очі метали іскри.

— Ревнощі?! Ні! Я ректора Хардена не люблю! Я ненавиджу його! Він бісить! Він…

Хваг ковзнув втомленим поглядом по її напруженій постаті й відмахнувся:

— Ясно. Йди на пари. Тут без розмови з вами двома, разом, не обійтися. Поки вільна.

Хелейна стиснула кулаки, але стрималася від звучних обурень. Вже й так вляпалася по самі котячі вуха.

Слава святому Себастьяну, сьогодні хоч пари з кордонної магії немає, тож не доведеться пересікатися з рогатим вужем.

День у бестії пролітав швидко. Пара у Гудука майнула, ніби йшла всього десять хвилин. Місіс Хепкінс в лабораторії на неї сердилася, але в голос нічого не казала. А професор Бурш навіть поставив їй п’ятірку.

Коли пари закінчилися, а хвіст і вуха зникли, Хелейна вирушила до кав'ярні на працю. Нова кавомашина радувала бездоганною роботою: трубки шипіли парою, а молоко легко збивалося в піну.

Каріна сиділа поруч за прилавком, обіймаючи горщик з фікусом Ґуґом і бубоніла:

— Не думала, що ти й цього року будеш тут підробляти. Ну це не робота для герцогині!

— Батько знову позбавив мене кишенькових грошей, — відповіла Хелейна, розпаковуючи коробку з мармеладом. — Намагається виховувати двадцятирічну кобилку. Але його обмеження — це мій квиток у світ пригод. За свої гроші я можу купувати будь-які дурниці, хоч жабо для Лі Фаня, і не слухати нотацій!

Каріна зітхнула, відвертаючись:

— Якби ж мені платили за догляд за оранжереєю. Я ту Дону-Мусу задовбалася обробляти! То бур’ян, то жуки, то о ці, бешкетники там стрибають, — кивнула вона в бік маленьких дотепних створінь, що зараз завітали в кав’ярню.

Чібрики, кишенькові помічники, прибігли до прилавка, почали стрибати навколо Хелейни й балдіти від аромату свіжих зерен кави.

— Так, друзяки-посіпаки, посортувати мені цей мармелад за кольорами! — скомандувала бестія, поставивши перед рогатою громадою п’ять баночок.

Чібрики миттю заметушилися виймати лапками та дзьобами мармелад із коробки і розподіляти його по банках.

А Хелейна насупилася — у дверях з'явилася знайома висока постать і в повітрі запахло гострим апельсинчиком. Ректор Харден.

«Щоб тебе блискавка вбила, гаде! Зараз буде знущатися», — подумала вона, але на обличчя натягнула професійну посмішку.

— Який гість завітав до нашої кав'ярні! — вона розкуто сперлася на стільницю, ніби власниця.

Адам оглянувся, поправив краватку й рушив до неї.

— Еспресо. Без вершків, пів ложки цукру і трохи кориці, — зробив він замовлення. Без зайвих сентиментів.

Хелейна намагалася приспати вулкан всередині себе: «Він просто зробив замовлення і нічого не викинув в мою сторону? Очманіти!»

— Ректоре, я думала, ви взагалі без цукру п'єте! — бовкнула вона якусь дурницю, засипаючи зерна в кавомолку.

— Раніше я попросив би цілу ложку. Але зараз в моєму житті з'явилася така цукерка, що й без цукру в каві мені солодко, — сказав Адам м'яким, вразливим голосом і зітхнув, ніби його щойно поцілували три купідони.

Бестія нервово смикнула губою. «Граєшся, деспот!»

— Так? І хто ж це? — вдаючи подив, запитала вона і простягнула йому ароматну каву в зеленому стаканчику.

— Секрет. І я б сказав, але ти, напевно, не вмієш берегти таємниці, — прошепотів ректор і зробив смачний ковток кави.

— Чому ж? Вмію. Але можу потім і шантажувати. Тож бережіть своє серденько від мене! — ляпнула Хелейна, не відразу второпавши, що залицяється.

— М-м, як чудово пахне твоя кава! Здається, я приходитиму сюди щодня, — Харден підморгнув їй так майстерно, ніби володів мистецтвом залицяння краще, ніж кордонною магією.

— Я працюю тут з третьої по сьому, в неділю вихідний. Приходьте, ректоре, я запам'ятаю рецептик вашої кави! — видавила вона посмішку на всі тридцять два, агресивно протираючи робоче місце ганчіркою, якою зараз так і хотілося дати йому ляпаса по обличчю.

Адам самовдоволено всміхнувся й поклав гроші на стільницю.

— Це так мило. Тримай чайові.

Хелейна кліпнула. Та там грошей на десять порцій кави!

— Ректоре, тут забагато… — вона чесно хотіла повернути решту, але він накрив її долоню своєю. І подивився в очі, в глибинах яких знайшов і страх, і цікавість, і сором за витівки.

— Ти хороша дівчинка. Я не серджуся за вчорашнє. Купи собі тістечко, — м'яко промовив він і торкнувся пальцем в чорній шкірі кінчика її веснянкуватого носа. Закарбувавши в пам’яті її спантеличений образ, він відкланявся кивком голови, забрав каву й пішов.

Хелейна зачаровано дивилася йому в спину. А потім різко струснула головою.

«Ні-ні, містере Турбота, вам не вдасться мене обдурити! Наша війна в повному розпалі!» — подумала вона і стиснула кулак, погрожуючи ректору вслід.