Розділ 6.4

На завершення дня сестри Даністер разом із Сенді вирішили повечеряти в їдальні «Пана-Казанка». Сюди зазирала лише третина студентів — місцевий магічний кухар здирав чималі гроші за свої вишукані страви.

Хелейна підійшла до величезного Казана, що стояв на п'єдесталі. Склавши руки за спиною, вона чемно почала робити замовлення, мимоволі виляючи хвостом — у вигляді кото-дівчинки їй ходити ще до завтрашнього обіду.

— Одну порцію реберець і картопельку з соусом, будь ласка.

Каріна, що стояла поруч, порилася в кишенях.

— Салатик з тунцем, — тихо промовила вона, стискаючи в долоні кілька монет.

Хелейна скосила на неї погляд.

— Батько знову поскупився? Тобі позичити?

Сестра насупилась і, буркнувши «ні», відвернулася.

«Ага, так і чекай від батька милості, як пташеня в гнізді на черв’яка!» — подумала Хелейна і дістала свій набитий грошима гаманець. Простягнула Казанку купюру.

— Дві порції реберець!

Та її руку раптом м'яко відсторонили від роззявленого рота Пана Казанка, що з'явився на його «пузі», аби забрати гроші.

— Дівчата, сьогодні я пригощаю! — пролунав поруч приємний голос з акцентом.

Коді.

Він став між сестрами, високий, мов стовп. Кинув химерному казану до рота кілька купюр і обійняв дівчат за плечі, як подружок.

— Дозвольте побути джентльменом, руденькі!

Каріна застигла, ніби після закляття «Закам'яній». А Хелейна грайливо обійняла його хвостом за ногу.

— Справді? Я навіть готова пробачити тобі нашу бійку! — промуркотіла вона, а в думках: «Зекономлене — зароблене!»

— А я й прийшов вибачитися за все! — посміхнувся юнак і озирнувся на Сенді. — А ви що будете, леді?

— Я тільки вишневий кекс! — відповіла дотепним голосом та, вишкіривши ікла.

— І вишневий кекс, Казанку, будь ласка! — попросив Коді.

Казанок смачно облизався, погладив пузо тонкими чорними руками й почав чаклувати, закидаючи в себе продукти.

Молодь пройшла до столика. Коді відпустив Хелейну, але залишив руку на плечі Каріни. Провів її, галантно відсунув стілець і допоміг сісти. Каріна ледь не знепритомніла і ледве видавила з себе:

— Д-дяк-кую!

Відразу вхопила стакан води з таці, що приніс офіціант тхір. Зробила ковток, щоб отямитися.

Найпопулярніший адепт. Провів. Її. До столу.

Хлопець так само галантно допоміг і іншим двом дівчатам, але Хелейні стілець відсунув в останню чергу зі словами: «Не сердься, що не перша. На чуже не зазіхаю».

Бестія витріщилася. «На чуже? Що він має на увазі?!»

І тут двері рипнули. До їдальні зайшов ректор Харден. Під руку з місіс Хепкінс.

Світ для Хелейни зник. Вона проводжала їх поглядом, що мав би спопелити обох. Цей вуж і ця стара оса... разом?! Вона роззявила рота, а Адам... на неї... навіть... не глянув! Він пройшов до столу, жартуючи з леді, посадив її, як джентльмен, і пішов робити замовлення.

Місіс Хепкінс посміхнулася йому вслід. Місіс. Хепкінс. Посміхнулася!

Хелейна втупилася поглядом у свою тарілку. Притиснула вуха до голови. Апетиту не було. Навіть виделку до рук брати не хотілося, хоча реберця пахли так, що паморочилося в голові.

Ректор повернувся до своєї «леді» з пляшечкою чогось ігристого. Це вже було не смішно.

— Ей, чого не їси? — штовхнула її Сенді, поки Коді щось щебетав Каріні на вухо.

— Та щось не хочу. Хай трохи охолоне, — зітхнула Хелей-няу й опустила плечі.

Двері знову рипнули. До їдальні зайшов декан Гудук.

— Гей, Казанку! Мені бутерброд з двома сосисками! Йду на турніки, а там треба енергію, як у парового двигуна! — гукнув він з порога і ковзнув поглядом по присутніх. Ректор у компанії нестерпної Хепкінс його здивував. Але його погляд швидко  переключився на сусідній стіл. Бо там. Вона.

Декан завзято помахав Сенді. Вона, з набитими кексом щоками, помахала йому у відповідь. Ідилія. Він посміхнувся на всі тридцять два, і ледь помітно кивнув їй у бік дверей.

— Ой, у мене справи! Я пішла! — залепетала Сенді, поспіхом закинула сумку через плече і зникла з вампірською швидкістю.

Гудук забрав свій бутерброд, поцупив з прилавку кекс і теж почухрав на вихід, як злодій.

Хелейна нашорошила вуха. Пахне забороненим романом. «А ще мене на рахунок Хардена повчав! Сам грішить!» — подумала вона й озирнулася. Її сором'язлива сестра воркувала з Коді, як весняна пташка. Очманіти. А цей павич, Мінг, погладив її по плечу.

Бестія прислухалася, про що вони там щебечуть. «Ага, якщо я помилився в розрахунках на 0,02 міліметри, то крило могло тягнути літак вліво? Ніколи б не подумав!» — дивувався Коді, задумливо хитаючи головою.

«Двоє зубрил, пф-ф», — подумала Хелейна і відвернулася.

Сестра з Коді. Сенді з деканом. А вона... сама. Палаючий зелений погляд мимоволі вперся в «онука» та «бабусю», що вели приємну світську бесіду за сусіднім столиком.

«Чому ця отруйна оса?! Я мала сидіти поруч з ним! Чому вона, а не я?!» — пронеслося в думках, а з грудей вирвався голосний, повний болю стогін.

Сестра та Коді замовкли й глянули на неї. Хелейна стискала губи й ледь стримувала сльози.

— Як думаєте, ректору Хардену подобаються жінки старші, з досвідом? — пробурмотіла вона й захникала.

— Що? Хелейно, це дурне питання. Колеги просто вечеряють, — розгублено відповіла Каріна.

— Разом. Удвох, — процідила Хелейна, впираючись поглядом в Адама, який досі так і не глянув на неї. І це після того, що сталося на його парі!

— Я не думаю, що там щось романтичне. Адам просто справжній джентльмен, який зумів розворушити навіть цю стару борсучиху, — голосно сказав Коді.

Ректор на мить завмер. Він почув. Його нефритовий погляд відірвався від місіс Хепкінс і ковзнув по їхній компанії. Коді відвернувся, насвистуючи. Каріна протирала окуляри рукавами, щоб нічого зараз не бачити. А Хелейна вперто дивилася прямо на нього, схрестивши руки на грудях.