Розділ 6.3

Випадково не пропустіть попердній розділ, бо сьогодні опубліковано два продовження! Приємного прочитання:)

Дівчина-кішка злилася зі спинкою стільця й завмерла, в очікуванні його люті.

Адам неквапливо підійшов. Зупинився біля парти, височіючи над нею, і окинув адептку зверхнім поглядом. Рука в чорній рукавичці потягнулася до її обличчя. Хелейна завмерла, але він лише м'яко взяв її за підборіддя і почав повільно почухувати, мов кицьку.

— А де твій нашийник? — грайливо спитав він, і в його голосі прослизнула небезпечна насмішка. — За що ж мені повідець зачепити, щоб вивести тебе з аудиторії?

Цього разу ніхто не стримався від сміху. Погляд Хардена ковзнув по студентах, поки його пальці владно тримали підборіддя Хелейни.

— Все-таки бажаєте скласти компанію міс Хелей-няу на килимі в кабінеті директора? — спокійно запитав він. Сміх миттєво стих.

Хелейна застигла. Яке приниження. Він тримає її за щелепу, а кінчики його пальців ніжно погладжують її шкіру. «Хелей-няу? Що? Причепився, чорт. Усе пішло не за планом…» — схвильовано подумала вона, і ця невпевненість відбилася в її очах.

Ректор всміхнувся, помітивши це.

— Будеш чемною кицею? — прошепотів він, ледь торкаючись великим пальцем її нижньої губи.

Дівчину вкрив холодний піт. Цей дотик. Цей його погляд, сповнений абсолютної влади. Вона покірно кивнула.

Харден схилив голову набік, і його посмішка перетворилася на хижий вищир.

— Ось і домовилися.

Він відступив, миттєво повертаючись до ролі суворого ректора. Продовжив лекцію, ніби нічого й не сталося.

Хелейна опустила голову, притиснувши вушка до маківки. Ледь не заскиглила від приниження.

Це. Було. Жорстоко.

До кінця пари вона сиділа тихіше води, нижче трави, й здавалася маленькою, як чібрик. Сенді час від часу співчутливо гладила її по плечу.

— Бачиш, не варто було, — шепотіла вона. — Але нічого, буде уроком.

Хелейна лише мляво кивала. Подруга мала рацію. Вона справді перегнула палицю.

За хвилину до дзвоника ректор Харден, ніби між іншим, кинув:

— Даністер, залишишся після пари. Потрібно обговорити твою поведінку.

Коли аудиторія спорожніла, Хелейна попленталася до столу Хардена, як на страту.

Адам підпер голову кулаком і відкрив журнал. Знайшов рядок «Даністер» і демонстративно вивів жирну, яскраву одиницю, яка, здавалося, пропекла папір.

— Хай це буде тобі уроком. І це найменше зло, повір. Я дуже лояльний до тебе. Але хочу попередити, що й у мого терпіння є межі.

— Вибачте, — сухо промовила Хелейна, опустивши вушка.

— Ти, насправді, дуже здібна й розумна дівчина, але витрачаєш свій запал не на ті речі. Мені боляче бачити, як ти губиш своє майбутнє у витівках та ліні. Якби ти доклала зусиль, я б допоміг тобі потрапити на практику до короля. В мене там є зв'язки. І слово. Вагоме, — розважливо промовив Адам, граючись ручкою.

Хелейна мало не вибухнула. На практику до короля?!

— Справді? Я б могла практикуватися в королівському палаці?! Працювати на самого короля Руджа?! — вона миттю спалахнула, аж магічні іскри на кінці хвоста застрибали.

На обличчі Хардена з’явилася ледь вловима тепла посмішка.

— Так. Але це потрібно заслужити. Якщо закінчиш семестр на відмінно…

— Я закінчу! — перебила його Хелейна, спираючись на стіл. — Ректоре, пробачте, що я вас діставала! Я буду чемною, чесне слово!

Вона перехилилася через стіл і посміхнулася йому просто в обличчя.

Адам трохи відсахнувся, оглядаючи її захоплений образ. Чарівна. Мила. Життєрадісна.

З його вуст зірвався важкий видих, а рука ніби сама потягнулася до її потилиці.

Дівчина завмерла. Його долоня накрила її шию, а пальці занурилися в руде волосся. Мить — і він притягнув її до себе, порушуючи всі статути академії.

— Пробачаю, — прошепотів він їй у вуста, обпікаючи їх гарячим подихом. Його погляд ковзнув по її обличчю, зупиняючись на очах. — Моя кицю… — ніжно додав він, бачачи, як вона заплющила повіки.

І коли здавалося, що час завмер, раптом він відпустив її.

Хелейна відступила від столу, з розбурханим в грудях серцем. «Що це, дідько, щойно було?» — розгублено промайнуло в голові. Вона почервоніла й сором'язливо відвела погляд.

— Біжи на останню пару. Запізнюєшся, — сказав Харден вже більш діловим тоном, дивлячись на наручний годинник.

— Так, бувайте, ректоре. До наступного уроку, — відкланялася дівчина і, притиснувши до грудей його підручник, майнула на вихід.

На порозі вона мимоволі озирнулася. Адам пильно дивився їй услід й замислено прикушував кінчик ручки.

Хелейна наївно всміхнулася і, на прощання вильнувши кінчиком хвоста, побігла коридором.